Після осяяння - плачі

Після осяяння – плачі,
Похмурохмарна сльозотеча
Небес пракиївських
Вночі.
І вдень.
Мінорна колотнеча
Дорожніх настроїв.
Пої…
Атож – поїду зі столиці
В степи приборкані свої,
Де «брешуть на щити лисиці»,
Де літо бабине іще
Не відбриніло ковилово
Й не захлинулося дощем
Осяяне осіннє слово.
Даруй, столице, що отак
У нас виходить – не виходить
Жаданням всупереч, навспак,
Непринагідно так негодить.
Не шелескоче листопад.
Усе промокло і примовкло.
Не до октав, не до балад,
Не до сонетів…
Пережовкло
Усе на світі.
Плаче сад…