Перед рибалкою

Мої літа мені не вельми раді,
Але киплять фантазії, киплять.
Очерети, мов козаки в засаді,
не встигли навіть списів заховать.

Оголює шаблі супроти вітру
Невидима кіннота пирею,
І павуками в місячному світлі
Повзе ворожа зграя кураю.

Мечі зірок упали з неба в роси,
Озброїлася ними лобода.
Невже ніхто,
Ніхто не бачить й досі,
Як на Вітчизну сунеться біда.

Світанку сурми кличуть вже до бою,
В напрузі струни нервів до нестям.
Людей гукнути б.
Скажуть:
— Бог з тобою!
Лишається повідать карасям.