Печаль моя печаллю приростає
напередодні свята… В самоті
стою на безіменній висоті,
яка і назви власної не має.
Шрапнель мої пронизує легені
наскрізно – задихаючись, біжу
на ту останню, смертну ту межу,
де куль рої гудуть, немов шалені.
Лежатиму в снігах чи у траві –
нехай мене оплакують живі.
Гість
Коментарі
Підписатися