Панько Педа

Вночі чиїсь я чую кроки,
(Усе навколо спить).
Дивлюсь – устав з дрімоти спокій —
Зирнув на мене,
зблід,
Простяг
до низу
димом
вуса,
Ворушаться

Рота хмар на місці
Місяць – у галоп…
Стій, не мчи зі злістю,
Бо розкраєш лоб!

Хмар краї подерті
Золотом горять.
Місяць гоне вперто,
А за ним – зоря.

Із-за рогу

Поле
Голе.
Перепел
Не щебече наді мною,
Тільки Вітер – Стріходер
Завива між лободою.

Хмари
Пари
Угорі,
Мовби ліри в синій висі.
Десь
Удари

Пли-ве-сна-ми-ве-чір,
Ледве вії мружить,
Синяву мережить
Хмарами байдуже.

Тихо ти… Холоне
Обрій злотожеврий,
В пристані – долоні
Простині

Бринить весна,
Хлюпочеться повітря,
І в серце ллється
Пісня голосна.
Ще день, ще два,
І бризне сонця цитра.
Бринить весна,
Бринить весна!

Бринить весна
В

Під ногами
Шугає вітер,
І вужами
Плазує сніг.
Всі спішать,
А безногий Митя
Не спішить,
Бо не має ніг.
Чути кроки…
Веселі крики…
Ех, коли б він
Ходити

Було так біло-біло,
Лебеділо,
Пливло перламутром,
Був день.
Та хтось прийшов
У чорному хутрі.
Чого йому,
Яке йому діло?
Йшла ніч
І ржавим ножем
Вдарила в