Пам’ятник щанівським вдовам

Вічний вогонь

Йшла доля навпростець по Україні,
Розпатлана, як дівка од солдат.
Осліплі в долі очі сині,
Рубці у долі через спину
І руки скручені назад.
А вранці бігла, мов дівчисько,
Рожеве,
Раде,
З вишнями в косах.
Назустріч сонцю,
Чисте, як Пречиста,
Недоторканне,
Дівчисько з вишнями в косах.
Йшла доля через Україну,
Упала.
Піднялась.
І руки заламала.
І тополиною журбою стала
Із зорями в косах.