Забрівши між дуби вохристокорі,
Визбирую невпізнану красу:
Гілки, зелений жолудь, дивен корінь,
Додому квітку спізнену несу.
Буває, що крізь просвіт верховіття
Примріється Виспянський сад і Свірж —
І з корінцями, пагіллям і квіттям
Тобі новий приношу з лісу вірш.
Гість
Коментарі
Підписатися