Оте мале хлопча

Оте мале хлопча, було,
геть церкву оминає.
І як неділя — вже втекло
і степом десь гасає.

То мати й каже: Чуєш дзвін?
Тобі до служби треба.
Не підеш ти — то прийде він
і забере до себе.

А хлопець думає: овва!
А бозна-де ті дзвони!
І знову стежка степова,
і знов свавільні гони.

Замовкли — мати й дзвін. А той
хлопчак і не журився.
Коли це глянув раптом — йой! —
сам дзвін за ним пустився!

Хоч і гойдається, а йде
добрячою ходою!
От-от наздожене, впаде,
накриє з головою.

Хлопчак — лише згадати встиг —
і полетів, як птиця,
не добираючи доріг,
до церкви, де каплиця.

Затямив — скільки й буде жить!
Відтоді — тільки свято —
хлопчак на перший гук біжить,
щоб клопоту не мати.

Переклад Василя Стуса