Осінні імпровізації

ПЕРША
Ніч.
Ходять містом дівочі мрії?
Ні.
То лист на алеях осінніх.
Міст.
Чий то крик у Дніпро плигнув?
Ні?
То місяць срібні дуги погнув.

ДРУГА
У вікні перукарні жіноче обличчя.
Вродливе та вже припечалене
Роками чи чарами.
Сухий перукар
Над її головою
Натхненно на скрипці заграв.
( Ножиці і гребінь,
Більше нічого не треба
Перукар – віртуоз і штукар).
Мелодія ніжна пливе мимо вікон
На спинах намоклих авто.
Грузин зупинився,
В вікно задивився,
Очима питає – хто?
А жінка бровою тугою,
Бровою- дугою за ним повела,
Обміряла- зміряла і прорекла:

Ла-ла…
Сухий перукар, віртуоз і штукар, на скрипці той звук відтворив:
Ла- ла- лі-лі-ла, лі-лі-ла,
Кивнула, моргнула, забрала, звела…
Мелодія перша,
Мелодія ніжна,
На спинах намоклих авто
Далеко уже відпливла.

ТРЕТЯ
Передсвітом місяць
На сонних алеях
Збирає останні каштани.
Замерзлий фонтан
Заснув до весни.
Ліхтар над фонтаном
Записує сни.

ЧЕТВЕРТА
Старий чемний клен
В холодному небі
Все креслить
Та й креслить
Своє привітання зимі.
( Незграбне, але голубе).
А вітер сміється,
Та свище у шийку
Забутої пляшки,
Що змерзла під кленом
У мокрому листі –
Знайшла собі місце.
( А пляшці – дарма.
Вона віддала
Комусь вже свій настрій до дна.
Тепер їй байдуже).
Волога земля
Дише простуджено.

П’ЯТА
Літаки,
Немов дикі качки,
Летять,
Та все падають,
Падають,
Падають
На сизії води бетону
На ніч.
(Бо ніч- таки ніч,
Хоч літак
Хоч верблюд –
Сон усякому люб).
І сплять літаки,
Немов дикі качки,
До першого пострілу сонця.
Лиш промінь стрельнув –
Полетять літаки,
Полетять табунами,
Як дикі качки.
Все далі
Та вище
Од сонних бетонів.
Мисливці,
Всі вкупі, як вівці,
Крізь сльози
Непевно стрілятимуть в них
Букетами квітів
Зів’ялих.

ШОСТА
Ніч тумАни волохато ворушить,
Мокрим камінням затиснула душі.
Дощ не втиха,
Пора глуха.
Шерегу тополь хтось погнав по бульвару,
Ліхтарі – конвоїри ідуть тротуаром.
Дощ не втиха,
Пора глуха.
Собор з темрявища випростовує руки,
Ударив у звони на зиму-розлуку.
Дощ не втиха,
Пора глуха.
Як темно!