Олександр Духнович

Ой пойду я по долинах,
По зелених розвалинах,
Пойду, где птички поють,
Где пестрі цвіти цвітуть;
Знайду я там цвіток драгий,
Що мні наганет вік благий.
Сей цвіточок не

Тополя колибель,
А Стакчин кормитель,
Ужгород учитель,
Пряшів мні погибель.
Ієрей і учитель,
І письмоводитель,
Да стихотворитель.
Учив добродитель,
Позвав мя

«О дівушко, знай бога,
Не будь ко мні так строга.
Я тя люблю, люб меня,
Я уж твій, ти будь моя».
Дівушка на то глуха,
Схохоталась: «Ха-ха-ха!»

Я к дівушці

Я русин бил, єсьм і буду,
Я родился русином,
Честний мой род не забуду,
Останусь єго сином.
Русин бил мой отец, мати,
Руская вся родина,
Русини сестри і брати
І широка

Літа мої молоденькі,
Щасливії літа,
Ви мні били так миленькі,
А не вжили світа.
Ви убігли без радості
Як раном буйні сни
Ізчезли без веселості
До вічної

Білим як сніг я родився,
Возрастом зелен остав,
Но так ти мя не доткнувся
І молодця не внімав.
Но коль тіло почорніло,
А серденько скаменіло,
Тогда-сь мною

Все єсть пространнійший
Чисто руський округ,
Там ліси, вертепи,
А по долинах луг.
Первий будет в нім верх,
О, за ним долина,
Без винниць, без

ілі надгробная надпись славного п’яниці

Под сим чорним гробом,
Где ростуть горчиці,
Почиваєт горло
Бідного п’яниці.
Він сорок п’ять годов
Все в корчмі пребивав,

Знаєш, ніколи що не насититься? —
Підлої хтивості око:
Вкинь всі багатства — ще не наповниться
Ями той дно глибоко!

Подувай, вітрику,
Подувай легонько,
Най моя миленька
Спочине тихонько,
Двигнися печально
В глубокій жалобі,
Не дерзай віяти
На єй чорнім гробі;
Опасно* прилети,

Помни, помни, любезний друг,
Що ти мені говорив,
Коль жаром твій горящий дух
Моє серце отворив;
Когда невинна наша жизнь
Одна радість, одна болізнь
Била, і взаїмна

(По лаборському вираженію)

Што там кричит
А што гучит,
Який дідько наперат?
Чи то рано, чи то сночи,
Чи в полуднє, чи впівночи
Скарідно ся роздерат?
Чей

В ніжних дворах я довго жив,
Гіркую сладость вкусив,
Властям все підданий служив,
Злоє добро іскусив;

Много раз високо сидів,
Много раз бил потуплен,
Много мудрих,

Ой дитята-соколята,
Змагайтеся на крилята,
Бо я уже сокіл старий,
Уж мні крила поломані.

Горі долів літаючи,
Свої діти питаючи,
Од юності до старості
Ізнемогли жили,

Радуйтеся, соколята,
Вам зоренька світаєт,
Плещіте, руські дитята,
Вам-бо весна блистаєт,
Вітри з юга подувають —
І морози ісчезають,
Обновилась природа,
З ней народна

Стрітилися сліпий з хромим,
Стали розмовляти.
Ким способом собі в світі
Можна б помагати?
І вдруг закличився совіт:
Взяв сліпий безнога,
А хромий му показував,
Куда

Уже весна зеленая
Настала нам, веселая,
О, то радiсть велика
Кожного чоловiка.
Уже сонце тепленькое
Зiгрiває маленькое
Зерно, квiти i траву,
Вилудить всю

Без друга і без милой
Сам ходжу по лугах,
Ходжу з душею унилой
Єдин по берегах,
Хоть збираю куспорки,
І цвіт я збираю,
Но сердечнії тоски
Тим не облегчаю.

Зриваю

Хто хоче щасливо
На сім світі жити,
Слідующий устав
Має хранити:
Чесний всегда будь,
Безчесних убігай,
Бога щиро люби,
Єго не забувай;
Ближнього не

Як тепер єсть, так і било,
То весело, то унило.
Бивал день, била і ноч,
Раз погода, то знов дощ.
Люди їли, люди пили,
Грішили і чесно жили,
Прилежний все роботав,
А