Вічний вогонь
В кафе дівча вечерю подало
І так мені у вічі глянуло,
Що я сидів, затиснувши чоло,
А все округ в тумані плавало,
Я думав про нарід, що очі ті вродив,
І про жреців, що волошками їх затуманили…
А потім над Дніпром всю ніч бродив,
Шукав, де наша доля утопилась.
Гість
Коментарі
Підписатися