Нема — як муки ностальгії

Нема — як муки ностальгії,
Нема — як смерть на чужині, —
В тривожних споминах — завії
Ще й нині плачуть по мені.
Без ріски в роті — на поталу
Голодній тузі та зимі,
Як неприкаяний, бувало,
Я погибав на Колимі.
І, припадаючи до бога,
Благально линув крізь дроти,
Аби до отчого порога
Бодай на милицях прийти.
В снігу, що падає лапасто,
Чи в сні, що лине звіддалі,
Хоч на хвилиночку припасти
До лона рідної землі.
Бодай на старість, як до мами
Не впавши духом на хресті,
Припасти спраглими устами
І так померти в забутті.
Нема — як муки ностальгії,
Нема — як смерть на чужині…
Чого ж так боляче завії
І нині плачуть по мені?
Не стало просвітку й на сонці,
Земля в премудрості азів,—
Поцілував її — і стронцій
Мене, як вірус, заразив.
А час летить, як біснуватий,
З печаттю смерті на чолі,—
Вже й у біді поцілувати
Не можна рідної землі.