Не-руш-мене

Лиш травень луки та гаї
В зелене одягне,
Проб’ється з теплої землі
Трава не-руш-мене.

Яка ж це дивна вереда!
Вітрець ледь-ледь війне –
Вона шепоче-шелестить:
– Не руш, не руш мене!

Дівча полями пробіжить,
Спідницею майне,
А вереда ізнов своє:
– Не руш, не руш мене!

І тільки сонцю та дощу
Радіє ця трава,
Бо з них вона росте й цвіте,
Бо з них вона – жива!