Наум Тихий

Все — як було… Ті ж велети-дерева,
Те ж — океаном! — чарівне зело,
Те ж срібне мерехтіння полудневе,
Що в спечну днину вихрить над селом.
І стежка — та ж… Вона на ближні луки,

Давно вже проминули й пізні ляги.
Лише в однім на все село вікні
Ген вогник теплиться удалині.
Стою схвильований… Де взяти зваги
Признать його своїм?
Це ж я —

Перетлілий заходу багрець
Смужкою крайнеба пригасає.
Ось іще одного дня кінець.
Що нам день грядущий обіцяє?
Скільки їх, хто скаже, взагалі
В засіці зосталося насподі?
Що,

— Звідки, люди, їдете, відкіля?
— З ярмарку ми їдемо, іздаля.
— Як ярмаркували там, розкажіть,
Що ви продавали там, розкажіть.
— Юні ми года свої продали,
А тоді й середнії