Наталка Білоцерківець

Кожного вечора, кожної ночі
Стукіт у груди. Відкриєш — вокзал.
Кожного вечора, кожної ночі.

Стукіт у груди. Відкриєш — вокзал,
Потяги йдуть, новобранцями повні,
Сірі дівчата

Русалочка плаче вночі під мостами Дніпра –
вже й літо минає.
Минула любов, сигарета в руці догора –
і не догорає.

Три літа, чотири – відкрию вікно на Дніпро,
опівночі

Забагато мистецтва у цьому нікчемному світі.
Забагато рим у тиші, що крає серце.
Забагато червоного – пристрасть, вона не така.
Принаймні, остання пристрасть.

Ні, це не кров, що

Прощаючись – можливо назавжди
напевно назавжди –
старі коханців чужому місті забрели сюди

два столики під липами стояли
вони собі сиділи і мовчали
і дівчина їм каву

Забуваються лінії запахи барви і звуки
слабне зір гасне слух і минається радість проста
за своєю душею простягнеш обличчя і руки
але високо і недосяжно вона проліта

залишається

Наша кожна закоханість кожна тісніша та ближча
смертоносною голкою вишито флер цей і дим
поверни місяць так щоб він падав на рідне обличчя
і тремти як художник і плач як убивця над

Тієї ж ночі сніг пішов. Іди,
Безшумний сніже, темними устами,
Мостами, наче сплетеними снами,
Дахамий

Стоять сади холодної слюди
В одежі білій з чорними руками…
Так

Нічні літаки пролітають незримо,
Сніги опадають на вулиці міста,
О першій згасають бліді ліхтарі,
Зникають останні трамваї…
Тепер
Лишаються тільки будинки поснулі,
Дерева

Де мушля, ніби вухо, на піску
передчуває осені прихід,
в напівзруйнованім чагарнику
реліквій літніх догниває слід.

Між сигаретних пачок і шприців —
то зламане, то зігнуте

Є лагідна земля, де діви, мов кришталь,
а діти ніби сталь — незламні неодмінно;
де ангелів вино в холодній тиші заль
п’ють змієборці, ставши на коліно.

Є лагідна земля, конаюча

Пам’яті Ернста Юнґера

Це хлопчики, що приручають змій.
Вони безстрашні, і вони співають.
Їх білі сорочки, неначе сніг
над свіжою могилою, літають.

Під чорним

Коли на червонім екрані
на білих подушечках мертвих облич
лежать ієрогліфи брів і очей,
неначе метелики, вишиті шовком, —
тоді я пригадую вечір в селі
за містом; потоки