Наталя Лівицька-Холодна

Сивий попіл притрусив принаду,
золотий волосся мого спліт,
і весни мені ти не пригадуй,
не бентеж спокою зрілих літ.
Буде осінь гарна й плодовита,
овочів не вбили громи з

Знов зустріну тебе в трамваї,
Чи побачу в театрі знов,
І злетиться споминів зграя,
І заграє татарська кров.

Кинеш знов лиш один, звитяжний,
Погляд гострих очей своїх,
І

І
Та доба була неповторна,
як поезія Маланюка,
а була вона недоговорена,
наче вірш без одного рядка.
Хто ж тепер підніме той стилос,
що стилетом серця

Мені очей звести несила,
А на руках твої уста.
Ось пристрасть розкриває крила,
Натхненна, гарна і проста.

І день ясний, що пахне медом,
І неба синь, і сонця сміх
Нам