Народна слава

Нема в мене роду,
Немає дружини,
Ані брата-товариша
На всій Україні.

Дума сумовита –
То моя родина;
Серце одиноке –
Вірная дружина,
Степи, гори, і долини –
Товариство-побратими.

Розпущу я свої думи,
     Та й не позбираю:
Розтеклися, сумуючи,
     По рідному краю.
Од Лиману до Есмані
     Жовтіє пшениця;
Я, безрідний, одинокий,
     Всюди чужениця.
Од Лиману до Есмані
     Могили чорніють;
Ой жнуть люде, рід із родом,
     І надальше сіють…

Хвали бога, хто з подружжям
     За постать заходить,
До кого старенька мати
     На ниву виходить.
Кому діти помагають
     Пшениченьку жати, –
Я з могилами німими
     Мушу розмовляти.

Ой по тих могилах, у гору високих,
По тих гробовищах, у землю глибоких,
     Лежить мого роду без ліку.
По тих степах, по горах дніпрових,
По балищах і лугах Низових
     Живе його слава од віку до віку.

     Ой встань, славо,
     Устань рано,
     Вийди, славо,
     Із туману…
Ти безрідному – родина,
Одинокому – дружина,
Товариство – на Вкраїні,
Одрадонька – на чужині.