На стоянці

На помості корабельнім
розгорілося багаття,
то матроси розпалили,
щоб закляклі руки гріти.

І крізь мокру сніговицю
бачу я вогонь червоний,
наче сонце, що конає
у молочній білій млі;

а навколо нього мріють
наче тіні чорних птахів –
то матроси італьянські
посідали у плащах.

Ті плащі в Палермі ріднім
гріли так ретельно, щиро, –
що ж се трапилося з ними
в стороні сій бусурманській?

Пропускають зимний вітер,
наче плетива венецькі,
кожна жилочка тріпоче…
о, зрадливії плащі!

В густій, білій сітці снігу
служка бігає маленький,
наче рибка, що попала
необачно в клятий невод.

І не чує, як гукають
старші: «Ти чого снуєшся?
Чи тобі немає діла?
Що за капосне створіння!..»

А від злості та натуги
ніжна мова італьянська
так спотворилась, мов хижих
прибережних чайок крик.

Та дарма, він звик до того,
звик до лайок і до чайок,
він не думає про теє,
він зовсім про інше марить:

…Ось він вернеться додому
і на сонці серед площі
буде грати лепсько в паці,
а виграна все за ним!

Потім вкупі з товариством
у гарячий порох ляже
серед вулиці, так просто,
і почне плести, плести…

Аж роти пороззявляють
Кекко, Джанні й Паоліно,
бо вони всьому повірять,
тії «раки сухопутні».

Вже ж він їм накаже дива!
І про зміїв попідводних,
і про турків-людожерців,
про Великого Могола.

А вони йому за теє
найсолодших помаранчів
залюбки дадуть, накравши
у єпископа в садку…

Тут його матрос по плечах
стусонув, заклявши люто:
«А не підеш ти з дороги?!
От душа без покаяння!»

Поруч з іншими покірно
сів малий коло багаття
і простяг, мов на молитві,
до вогню ручки тоненькі.

Постать згорбилась легенька,
смагле личко посмутніло,
лиш в очах перебігають
ясні блиски від багаття.

Ох, коли б скоріше, хлопче,
мрії ті твої справдились,
бо й на їх позаздрить може
який-небудь злий божок…

17 січня 1911 рік
Стоянка в морі проти Самсуна
Поза збірками