Микола Скуба

– «Віє вітер, віє вітер,
кучугури наміта!
Хай на мене бог сердитий —
не боюсь я
ні чорта!»
Шарпнув гармошку і…
бехнувся ниць,
п’яні засипало очи:
дивиться з боку

(Уривок)

П’ять аж нас…
І голі, й босі,
Та ще батько й мати…
Ще ізмалку довелося
Нам про найми знати.
Чабанами були змалу і од праці п’яні.
І не нам у свята

У хаті – хур-ру-хур…
У хаті пряло аж три.
Прялі співають журно,
Діло ж у них – горить.

Мати і дочок дві…
Хиті-хиті-хить…
А за вікном вітер,
Вітер гудить.

Вітер

Дорога —
море.
За морем – мета.
Навколо вода і вода
і вода.
Море хлюпочеться,
лащиться —
значить: тиша німа.
– Добре в морі, коли шторму нема!
Слухати б хвилі

Кожний початок
ще не початок то
і кожний кінець
кінець ще не зовсім
коли не заповнено
і не стверджено печаткою
простої
анкети
і до того без пози.
І

Знову стан, сміх і знову промені,
А по-весняному гармошка знов —
Налила весни вина у кров мені
і жаги у кров.

Знаю сам, що я уже закоханий
Та не знаю хто вона така
і

Вірю
– зареве Дніпро старий
Дніпрельстанами.
Вірю
– сонце
жвавіш
танцюватиме
по небесних пампасах!
І вся Україна –
з борами, степами,
з Кривим Рогом
і