Микола Філянський

Надгірна ніч. Холодні роси.
Безмовні привиди — колоси.
Сайгак над прірвою кричить…
Моє багаття миготить,
Моє багаття догора —
Глуха північная пора.
Дзвенить ноктюрном

(Сюжет симфонії)

З пітьми віків зринає час:
Завіса вперше піднялась.
І, повний весь пустих арен,
Стоїть здивований терен.

Гримить між гір могутній спад,
І в

Ніхто не спав…
І ми не спали,
Але була така пітьма —
Свої своїх не пізнавали…
А півня й першого нема.
І вдарив грім з землі й з небес,
І стрепенувся охрест весь.
Буря