Микола Данько

«Розтерзали, ізматюкали,
Оббрехали, втоптали в грязь».

Наталя Астаф’єва

Пережив я тридцять третій,
Пережив окопний молот,
Пережив духовний голод,
Пережив

Ви бачили, як був хмільним…
А як голодним — бачили?
Чи зграями собачими
Літали й гавкали — за ним?

Раз похитнувся — значило:
Ура! На дні вже. П’яний в дим!
Ви бачили, як

«Ви пам’ятаєте: в дні тридцяти тиранів
була та сама навісна пора…»

Микола Зеров

І на зрубанім гіллі у березні
Лопотіли малята-бруньки…
Незважаючи на Соловки…

Хоч не споріднював їх табель:
Були патриції й плебеї,
Для всіх лунало з Іудеї:
«Де брат твій Авель?!.»

Лиш гуртик слів, лиш кілька крапель,
Проте цілющої ідеї,
Бентежили

Свої – своїх? А я б не родичався!
Вони стокрот ворожі вороги!
Вкраїнонька від їхнього меча вся
Посічена й духовно навкруги.

А що вже кров — як би Дунай — лилася,
Мов океан —

Є спільне щось у вилупків, котрі
«Всю правду в очі» люблять говорити,
Насамперед повадка Лис Микити,
А нюх на дичину — як у хортів…

Відзначились класично в тридцять сьомім
На

О, скільки ж круків кружеляло,
А надто — із дводзьобим жалом!
Підхмарним клекітливим валом
Та по моїй землі.

Жахаюся, як не зламали
Тополеньку в імлі?
О, скільки ж круків

1. Монолог професора

Без власності? Від викресленого «я» —
До міні, до нуля із знаком мінус?
Таку в пробірках витворяєм зміну,
В теорії уже без

Мені, тоді ще новачку
У райських кущах беззаконня,
Казав один бандит: — По конях!
Одначе тям, що на гачку…

Відтак подибав я з печери
На божий світ і посміхнувсь:

Рік тридцять третій сунеться:
Спогадів кіноекран…
Славгород. Мертва вулиця.
Душно. Калюжі. Бур’ян.

«Щастя!» — в кремлівськім зведенні.
Мор поголовний — щодень…
Батько

Балада
Володимирові Зленку

Жаль, було не в нашій ері!
Заколисаний рабами в гамаку, мов Зевс, Платон
Плив, здавалось, на трієрі…
Недочитаний папірус шарпав

Не змінюйте богів! Урешті — бог як бог,
Один для всіх — безмежна справедливість,
Одна для всіх у нього особливість:
Спішить туди, де чути стогін: «Ох!»

Про душу пам’ятай.

Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу,
Диво ж моє!

Із водоспадами грім-діалектів на плечах,
Із легіоном струмочків-говірок лелечих.
Ти ж блискавками-ключами шугаєш по небу,