Микола Байдюк

Камінчик,
що був колись горобцем,
розбив шибку,
що була колись птахоловом.

А хто був той хлопчик,
котрий кинув камінчик
і втік?

Сидить на гілці пташка.
Сидить.
Її злякать не важко.
Лякай.
Сидить на гілці пташка –
лякай!..
Сидить на гілці пташка
і край.

Телеекрани,
газети,
життя…
Кривий танець посмішок
блукає обличчями
Телеекрани,
газети,
життя…
Від мене приховують
ключ до

Про те як скрипка біжить щодуху не озираючись
про те як її доганяє оркестр
кострубаті контрабаси
елегантні віолончелі
розпрекрасні арфи

і полірований рояль
і всеохопний

Знайте щирі патріоти
знайте всі шевченколюби
знайте справжні українці
знайте вченії мужі

знайте пристрасні й відверті
знайте істинні й останні
знайте лицарі й

Геніальний поет
восьмого будинку квартири 95

Геніальний художник
дев’ятого будинку квартири 116

Геніальний музикант
дванадцятого будинку квартири 52

Хто зміг би

Біла ворона
серед білих ворон

На костьолі дудка
замість ліри

Якби ще помилка
на всі 52 мільйона відсотків.

На хрест вже не встиг,
бо не дуже й старався,
а стигми таки придбав.

Стоїть тепер у музеї розіп’ятого,
стигми виставив як медалі:

переконуйтесь
пробуйте
які

На вулиці в темряві конає людина…

Який драматичний початок вірша!
Можна додати ще
про байдужість перехожих
про те, що швидка допомога
їде повільніше ніж три хвилини,
що з

Хоч усі й говорять,
Що не є столиця ми,
Та Вкраїнське сонце
З наших піль встає.
Будьмо українцями!
Будьмо українцями!
(Тільки пам’ятаймо де ми є)

В нашої

Найневідомішому поету
наснився дивний сон.

Ніби твори його знає будь-хто у світі,
ніби фото його — це обличчя людства,
ніби ціла плеяда геніальних письменників
старано

Тільки й осені
що купи листя
тільки й мене
що квола усмішка

місто
є місто

тільки й друзів
що ручка й зошит
тільки й думок
що самі нікчемні

сядь і

Між гострими горами
Дивний сад.
На деревах гронами
Зорі висять.

У моєму кошику
Сотні сонць.
Беріть, беріть яблучка:
Ось, ось.

Бо зимами зміниться
Танець