Михайло Драй-Хмара

І знов, як перший чоловік,
усім тваринам дав я ймення;
Я зорі сестрами нарік,
А місяць — побратим у мене.

І всяку душу я живу
нарік, надхенний, по вподобі, —
а сам на

Я думав, їй самого тіла досить:
блискучих образів із сонця й скла,
і дзвону слів, чудних, незнаних досі,
і ритмів темних, як любовна мла.

Важка дрохва, вона аж

Горять священні орифлями
революційної весни.
Ми ждем і вірим коло брами.
Горять священні орифлями,
і сонце в грудях і над нами,
і сонцем заквітчались сни.
Горять священні

Немов оті курки старі,
що тупо долі ждуть лихої,
стоять халупки на горі
в фаталістичному спокої.

Солома й глина — от і все,
чим заліпили трухлу сошку,
а вітер стінами

Із циклу “Молода весна”

Одцвітають півонії! Кров’ю
Забагрилась навколо земля, —
То владичиця-смерть над любов’ю,
Над красою тріумф свій справля.

Переможная, спис

Зоріти ніч і бути з вами,
холодно-росяні поля,
і слухать, як гуде з нестями
і стугонить вночі земля…

Як в темряві усе завмерло!
Хруский на серці стигне лід,
і з неба