Як риба об лід – мовчимо ми,
хоч не одною володієм мовою.
Відповідаючи комусь, ми, ніби,
Спльовуємо
слова затерті, почуття німі.
І вже не плачемо
від щастя сьогоденності,
І посмішки видавлюєм притворні.
І не кохаємось
в цій завченній буденності
Бо серце наше стало кам’яним.
Популярні автори
Гість
Коментарі
Підписатися