Місто

Давить мене той стоголовий,
Тисячоокий звір
І кожну добру каплю крови
Висмоктує лежма.

Повітря! — груди. Сонця! — зір.
Душно. Тьма.

Грізне залізне павутиння
Закутало увесь простір.
Не радує мене святиня,
Не роздратовує тюрма.

Потахло Вчора, гасне Нині,
А Завтра? … ниє голова.
І днина скапує по днині,
Як свічка лойова.

І не хвалить ніхто й не гудить,
Ніхто не кличе і не йде,
Ніхто з бездушности не будить,
Ні спати не кладе.

Десь, здалека, блакитний спомин:
Сріблисті шпилі гір…
Зелених трав килим шовковий…
Ялиці, мов фабричний комин…

Давить мене той стоголовий
Тисячоокий звір!