Мечами дощ січе невинні трави.
Хапає кінь губами вогку млу,
і теплий мох вдягає пні коряві.
Вже не синіти в прозолоті склу.
Та як засяє все в красі поранній,
коли озера вкриє перший лід!
А там, від вітру і морозу п’яне,
те сонце, що викохувало глід,
спливе на скутий памороззю схід.
Гість
Коментарі
Підписатися