Мати

То син її четвертий рік в неволі —
вона ж зосталася сама, єдина.
Прийшли до неї добрі друзі сина:
— “Матусю, дайте зброю нам, пістолі!”

Принесла їм зо схованки в стодолі —
і хрест кладе рука кістлява, синя:
— “Щаслива вам дорога та й година!” —
і сльози їй закапали поволі.

— “Чого ж? Не плачте!.. Прийде син з в’язниці…
А нам, матусю, ніч пошле удачу!”
Вмовляють вцитькують її словами.

І мовила втираючи зіниці:
— “Ні, ні!.. Облиште!.. Це я тільки плачу,
що син… мій син не піде нині з вами!”

1932