Марко Вороний

Світлій пам’яті її…

Як Данту, вічний образ Портінарі
І, як Петрарці, сяяв Лаври слід,
Мені зорить дівочий світлий вид
У життєвому смертному розгарі.

З ним тінню

Я раз лежав. Спокійна течія
Несла вгорі золотосяйні хмари…
Коли здалось – мов у глухім ударі,
Блакить розкрилась і стряслась земля!

Як божевільна мрія палія,
Палала сфера.

(Фрагменти з поеми)

З дитинства ще, серед німої ночи
Холодна і прозора тінь стоїть…
Шестикольонним сном – ім’ям дівочим
Ввійшла вона в душі моєї міт.
І от тепер я

Снують москалики по сходах,
І сонце в чорній хвилі висоти.
Терасами садів, терасами городів
До сонця осені підходиш ти.

Ти хочеш спать – тепер така утома,
Спать хочеш ти,

Тобі, Тату, як привіт з України.

1
У завивалі тихих вечорів
Співає-думає церков бароко, —
І обсипається потужний спів
В зорі вечірньої огненний

1
Золотом важкого умирання
Тліє липи кучерявий дім.
– Пам’ятаю я осіннєє спадання
Під високим іменем твоїм.

2

Холодіють у тумані руки.
О, такий тонкий

Нема на чорнильних морях
Сторін вітряного світу,
Задарма ти сплачуєш фрахт
І цілишся вістрям бушприту.

Чуєш веселі каламарі
Співають арію ночі.
Схід електричної зорі

Зелена, білогрива хвиль юрба.
З піску рудого чорна гостра скеля;
На ній і часу і вітрів різьба.

Як паща дихає морська пустеля,
Під небом бурим, вагітним од хмар
По

В простори смутно-голубі степів
Злетіла ластівок миглива хмара,
Берези подих свіжий зеленів
Над тінню темною вогкого яра.

Нащо шукати вічно зайвих слів,
Аби сказати: ласка

Задзвеніли вечори і ранки
В березневій, весновійній млі…
У закрижаній прозорій шклянці
Незчисленні зорі зацвіли.

Я виходжу на дзвінке подвір’я,
Сад чорніє… О прийди,

Моя отчизно! Знаю я, тобі
Судилась крізь війну така дорога.
Ти Бога бачила, такого Бога,
Що віти опустилися в журбі.

Ще колії татарської гарби
Лишилися і з полум’я грізного

Б’є за вікном копитом кінь.
Туман гойдається і лине в ніч різдвяну.
Мороз синіє… І святий пеан
Гудуть осніжені соборні бані.

Гуде Різдво: лунають колядки,
В гудінні сяє

Настали ночі темні і глибокі,
І в тиші вогкій туляться сади.
Спадають німо в течію води
І листя, і зірки мільйони років.

Куди у тьмі не йди, не чутно кроків,
В таємній тиші

(Орнамент)
Світлій пам’яті Мері Тріор

Сон мій – задушлива, тьмяна утома від шуму епохи.
В шумі паркому лежи, слухай зростання грози.
Все розчиняються сни високі й

Світлій пам’яті М. Т.

Господи, в день Твого гніву неспинного
Дай мені мужність і віру в небеснеє,
Дай чути в шепоті саду звіриного
Царство Ісусове