Максим Лебідь

Ах, які красиві будинки
Будувались колись для бога —
В мавританському стилі картинка,
Зачаровано снить сінаґоґа —
Шестикутні зорі на стінах,
Візерунки – письмо євреїв…
Ой

Їхнього й сліду не чуть,
Час все біжить і міниться,
Тільки незмінно гудуть
Лави тісні Ненаситця.

Стогін і порох ясний —
Рій діямантів летючий…
Згинеш ти діду

Цей велетень – граніт – із сивих хвиль Дніпра
Рвонувся до небес і скам’янів в пориві,
Між скель трава, немов рудая грива
І полоз у траві шурхоче раз у раз…

І шумами трави співа

На обрії – дзвіниця,
Мов хтось дулю скрутив небу, —
І небо злиться,
Плаче: – Не треба!

В хаті вогке віконце —
На дворі багнюка, свині…
(І вірші?.. сон це?!)
…та крик

Зависла над Дніпром Кодацькая гора,
І впала тінь на білогриві хвилі,
І спить вгорі над стрічкою Дніпра —
Поміж хаток козача церква біла.

Шумить внизу поріг – а на горі

Іду межею вздовж ріллі —
Бузько назустріч теж межею —
Злякавсь мене – тіка ріллею,
А далі знявся над землею —
Потяг до клуні на селі…
На горбику, мов чуб, трава,
Навколо –

Надворі сонце і весна…
А тут – між полиць книгозбірні —
Засіли сутінки вечірні,
І в сизих сутінках – вона…

Під бюстом марксовим – софа
(Empire із панського

День синіє… в’яне.
Але тане сніг,
І струмки весняні
Топчуть сотні ніг.

Над веселим містом
Мідний молодик,
Крізь габу імлисту
Похилив свій ріг.

Мов світляний