Лишень одслоняться світи —
аж вільгістю війне.
Яка ж, природо, славна ти,
як вабиш ти мене!
Хлюпоче хвиля за веслом,
розгойдує човна,
і оступає нас кругом
гірська височина.
Очі, щось там у воді є?
Знов ти водиш мною, мріє?
Відійди — без вороття.
Ось — любов і ось — життя.
На воді замрілись
щедро всипані зорі.
Геть імлою вкрились
давні скелясті гори.
Ранній вітерець з’явився,
берегом перебіг,
і у воді відбився
овоч, що вже достиг.
Переклад Василя Стуса
Гість
Коментарі
Підписатися