Любилось безоглядно, навмання,
Не бачилось і світу за порогом…
Я по стерні жену свого коня –
Примореного огира старого.
Розгублено підкови у житах.
Жита позаростали полинами…
І ти – немолода.
І я – в літах.
І ціла вічність пролягла між нами.
Популярні автори
Гість
Коментарі
Підписатися