Коли подолати не зможеш

Коли подолати не зможеш
Непрохану гостю – нудьгу;
Думками себе розтривожиш
1 років відчуєш вагу, –
Іди у засніжений простір,
Немов у картину Моне,
І зразу відчуєш ти гостро
Все зайве, нікчемне, дрібне:
Про юнь свою згадки надмірні,
Образи, діла суєтні…
Дерева, врочисті й сумирні,
Застигли у білім вбранні.
Л сніг, молодий та іскристий,
Завіяв і поле, і гай,
Такий недоторкано-чистий,
Хоч знову життя починай!