Іван Нехода

Недавно ми гулять ходили
У парк до братської могили.
На всю алею тополину
Там пам’ятник стоїть: солдат
Тримає на руках дитину
І фронтовий свій автомат.
В могилі сплять

Підвівся Ярославль над Волгою-рікою:
Заводів дружний спів, бульварів людний вир…
Тисячолітньою слов’янською красою
Зорить в сузір’ї міст, чаруючи мій зір.

Земний тобі уклін,

1
Опадає цвіт із вишень
Білим інеєм на шлях…
Розкажи нам, Гриць Гринчшин,
Як ти їздив по світах,
В дальні землі в тридев’яті –
Своє щастя там шукати?

2

Щастя?

Я одяг свою форму воєнну
І петлиці нашив фронтові…
Як спитає дочка про мене,
Десь волошки рвучи польові…
Як спитає дочка про тата,
Чом так довго його нема, –
Поцілуй її в

(Лист до американського друга)

У дні війни, коли на шию світу
Хотів фашизм одіть своє ярмо, –
Ти теж шинелю, кулями пробиту,
Носив, бо знав тоді, за що

Я йшов на фронт. Замкнув, як завжди, дім,
Замкнув, як завжди, коли йшов на службу.
І ще сусідам наказав своїм,
Щоб стерегли, не забували дружбу…
Замкнув квартиру і пішов на

Л. Вишеславському

В моїм блокноті слід ще мирних днів:
Адреси друзів, задуми безхмарні…
О як би я, о як би я хотів
Вернуть назад ті дати календарні!
Усі надії, мрії

Вітер пісню співає в трубі,
Сніг і віхола біля вікна…
Тільки як розказати тобі,
Що у серці у мене – весна?
Що у серці у мене – прибій,
Сила піниться огнева…
Це тому, що

Ще тліє зарище села,
Валяються фашисти вбиті…
Учора битва тут була.
Опухлики і Невель – всі ті
Місця затямим, кожен з нас
Тут кров свою пролив учора…
Над трупом тих, хто в

Три дні метелиця мела,
Заносила путі,
Три дні не виїхать з села,
Ні пішки не пройти.
Буксують “емки” у снігу,
Буксують грузові.
Збивають зайця на бігу
Бурани снігові.

Хвиля в морі гуляє висока,
Море в берег розгнівано б’є.
Сонце хитро прижмурило око:
Шторм — це діло, мовляв, не моє!

Море біситься, рветься на скелі,
Розбиває причали,

Гей, веселі каруселі
Каруселять цілий день.
На веселих каруселях
Ми співаємо пісень:
— Де захочеш — там сідай,
Ким буть хочеш — вибирай!
Бистрі коні на припоні.
Скочив