Іван Кушнір

Весна! По тілу ринуть соки,
Набрякли вени і думки,
Готові вибухнуть в струмки
Життям і почуттям високим.

Весна! Хто на твоїм крилі
Ввійде до мого серця?
Чиї ясні

Я завжди Тебе буду чекати,
Навесні, зимою, восени.
Літом Тебе буду виглядати
Я щоденно з тої далини.

Вогником ясним буду горіти,
Я для Тебе мила у ночі.
Про кохання буду

Де б я не був, в далекій чужині,
А чи в своєму, дорогому краю,
Ти пам’ятай, що я в своїм житті,
Тебе люблю, одну повік кохаю.
Люблю, коли, у теплий, літній час,
Вечірня зірка

На самоті сам із собою до тебе Боже я молюсь,
На вірність рідній Україні Тобі одному поклянусь…
Бо вже нікому я не вірю, усюди зради в нас давно,
Всі на словах за Україну, насправді

Залишаю усе, поспішаю до Тебе на свято
Може зустрічів цих залишилося так не багато
І колись я прийду, і постухаю тихо до хати,
А мені не відчинить дверей дорога мені

Нові українці —
не жирні свині
Нового кап. класу,
Нові українці —
це духом сильні
Паростки нашого часу,

Що стали в когорти нової доби
Плече до плеча,
багнет до

Якого треба нам Аскольда
На цій окраденій землі?
А може, дійсно, ми малі,
Щоб владу правити без кольта?

Вже восьмий рік при владі наші,
Загрузли в твані, не на паші,
І

Про повідь на Закарпатті та участь чиновництва в ній

Гори.
Горе.
Зсуви.
Дощ. Дощ.
Закарпаття тоне.
Скільки йде площ
У води

До 100-річчя Ярослава Стецька, провідника ОУН…

Де у горах карпатських орли сизі літають,
А в волинських лісах сосни горді стоять,
Десь в подільському краю чи у галицькім

А очі добрі та веселі
У мого братейка були,
Світили сонцем у оселі
І за оселині вали.

В житті його так покрутило,
І під панами, і в борні,
І нападами прямо з тилу,
А

Поверни свою впертую спину,
Я до тебе сьогодні, як гість,
І дарую лиш гілку жасмину,
Хай вона тобі все розповість.

Зрожевіло чимало ночей,
Та мені вже повік не

Покохав, як була ти чужа,
Розлюбив, коли стала моєю.
Що лишилось? На вістрі ножа
Почуттів, що змінились зорею.

Ти домашня квітчина, а я
Із грозою зв’язав свою

Я тебе цілував до світанку,
Я тебе цілував у росі,
Ми кружляли в модерному танку:
Я і ти у дівочій красі.

Твої губи казали: “не треба”,
Твої руки благали: “пусти”,
Але

Вітаю радо, Дикий Луже,
Цю землю, небо, простір цей!
Не відведу від них очей,
Причарували, наче ружа.

В могилі кожній я вбачаю
Безсмертних свідків тих років,
Коли ватаги

Вишивала мати рушники,
Ніби свою долю вишивала,
Чорні і червоні ті нитки
На полотно хрестиками клала.

В тих узорах ніби у житті,
Було в них усякого доволі.
Нитки чорні-

Посміхаються мені
Давні баби кам’яні,
І дівчата, й молодиці,
І незаймані, й вдовиці
Посміхаються мені,
Тільки надто кам’яні.

— Глянь, — кажу до Марти я. —
Спокій слід

1.
Це —
не друге пришестя Христа,
Заспокойте, будь ласка, дух.
Ця подія
відносно проста:
Зводиться український дух.

І вже йому тісно
в одних
грудях.
Він

За могилою могила,
А за смертю смерть,
Не чекай на мене, мила,
І коня не сердь.

Якщо стане що в поході —
Доля вже така.
Спогадай-бо при нагоді
Свого козака.

А

Повз мене пливло
Мале чаєня,
Воно о весло
Спинило коня.

Я кинув хлібець,
Воно не взяло,
І знову сліпець
Пішов на весло.

А потім сліпиш
Здійнявсь

Йшли у мряці голубій
В шатах ворога у бій,
Козаки та їх старшина,
Отаман і вся дружина.
Йшли у мряці голубій
Ще й у шатах вражих бій.

Не боїться чи козак
В брата