Іліада: Пісня 9

1] Так сторожили трояни свій стан. Тим часом ахеїв
2] Холод тривоги проймав, полохливої втечі товариш.
3] Смуток нестерпний мужів подолував найхоробріших.
4] Так, ніби двоє вітрів, у багатому рибою морі
5] Вихром раптовим зіткнуться Борей із Зефіром, з Фракії
6] Враз налетівши, і чорні навколо здіймаються хвилі,
7] Наче ті гори, й виносять на берег морське баговиння, —
8] Так від печалі душа розривалась у грудях ахеїв.

5. Фракія — в давні часи країна на північ від Греції і на схід від Македонії. Греки вважали, що там холодний, дуже суворий клімат.

9] Син же Атреїв, великою в серці повитий журбою,
10] Ходячи в лавах, велів окличникам дзвінкоголосим
11] Кожного мужа на збори покликати, всіх поіменно,
12] Але не вголос, і сам серед перших між ними трудився.
13] Всі осмутніло на зборах сиділи. Встав Агамемнон,
14] Сльози рясні проливаючи, мов джерело темноводе,
15] Що із стрімкого бескеття струмить свої темряві води.
16] Тяжко зітхаючи, так говорив він тоді до аргеїв:

17] “Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
18] Зевс Кротон великий в тяжкі мене злигодні вплутав.
19] Спершу, жорстокий, мені обіцяв, ще й, кивнувши, потвердив,
20] Що повернусь, Іліон зруйнувавши мурований міцно,
21] Нині ж лихий він замислив обман і велить повертатись
22] В Аргос безславно, стільки отут загубивши народу!
23] Зевсові так всемогутньому раптом тепер заманулось.
24] Не полічить городів, що він зруйнував їх твердині
25] Й ще поруйнує багато, бо сила його величезна.
26] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:
27] Швидше до рідного краю тікаймо мерщій з кораблями:
28] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!”

29] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
30] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.
31] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

32] “Сину Атреїв! Я перший тут проти твоїх недоречних
33] Слів позмагаюсь, не гнівайсь, так личить на зборах, владарю!
34] Мужність ти ганив недавно мою перед військом данаїв,
35] Небоєздатним мене називав боягузом, — та все це
36] Знають аргеї давно — від найстарших і до наймолодших.
37] Син хитроумного Кроноса дав тобі з двох лиш єдине:
38] Берло владарське подарував і загальну пошану,
39] Мужності тільки не дав, а сила ж у ній величезна.

40] О нерозважний, невже ти гадав, що синове ахейські
41] Небоєздатні такі й боягузи, як ти запевняєш?

42] А як самого тебе спонукає твій дух повернутись,
43] То від’їжджай! Путь відкрита, й багато привів із собою
44] Ти кораблів із Мікен, он стоять вони вздовж узбережжя.
45] Інші ж усі тут залишаться довговолосі ахеї,
46] Поки ми вщент не зруйнуємо Трої. Якщо ж і останні
47] Теж повтікають до рідного краю усі з кораблями,
48] Ми із Стенелом удвох до останку тут битися будем,
49] Але візьмем Іліон, бо з богом сюди прибули ми!”
50] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
51] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
52] Встав поміж них і сказав тоді Нестор, їздець староденний:
53] “Сину Тідеїв, в боях войовник ти єси найсильніший,

54] 1 у пораді з своїх перевесників ти є найкращий.
55] Не докорить твоїй мові ніхто, скільки є тут ахеїв,
56] Не заперечить ніяк. Та її до кінця не довів ти.
57] Ти молодий ще і міг би за віком своїм уважатись
58] Сином найменшим моїм, але промовляв тут розумно
59] Ти до державців аргейських, і слушна була твоя мова.
60] Хай же і я, що вважаюсь багато старішим за тебе,
61] Висловлю дещо і все доведу, і ніхто моїй мові
62] Не докорятиме, навіть і сам владар Агамемнон.
63] Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі
64] Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні.
65] Але скорімося темряві ночі, що нас облягає,
66] І приготуймо вечерю. Сторожа хай стан наш вартує,
67] Чати зайнявши між виритим ровом і муром твердині.
68] Нашим я це юнакам доручаю. А в іншому всьому,
69] Сину Атреїв, ти провід веди, ти ж найбільший державець.
70] Склич старшину на учту, це й личить тобі і неважко:
71] Досить у тебе вина, що його кораблями ахеї
72] Морем широким щоденно до нас із Фракії привозять;
73] Є й частування доволі, адже багатьма ти керуєш.
74] Тож багатьох поскликай і послухай того, хто найкращу

75] Раду подасть, бо зараз найбільш потребують ахеї
76] Доброї, мудрої ради, — вогні он ворожі палають
77] Близько від наших човнів. А хто з цього буде радіти?
78] Нашому війську цей день чи рятунок несе чи загибель”.

79] Мовив він так, і слухали всі і ту мову схвалили.
80] Вийшла негайно сторожа озброєна стан вартувати,
81] Вів її Нестора син Фрасімед, поводатар народів,
82] Далі ішли Аскалаф і Іалмен, синове Арея,
83] Далі ішов Меріон, а за ним Афарей з Деїпіром,
84] Далі — Креонта владущого син, Лікомед богосвітлий.
85] Семеро вийшло вождів із сторожею, й кожен по сотні
86] Вів юнаків, і списи їх здіймались в руках довготінні,
87] Ставши на місці, між ровом і муром вони посідали.
88] Вогнища враз розпалили й вечерю взялись готувати.

89] Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських
90] Всіх запросив на учту багату, що радує серце,
91] Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
92] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
93] Перший із них свої ткати почав міркування старезний
94] Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.
95] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

96] “Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
97] З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду
98] Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло
99] Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.
100] Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,
101] Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало
102] Мовити добре. А як учинить — це від тебе залежить.
103] Отже, скажу тобі те, що найкращим мені видається.
104] Кращої думки ніхто серед нас не помислить од тої,
105] Що її мав я давно та якої дотримую й досі
106] З дня, коли дівчину ти, Брісе’щу, з намету Ахілла,
107] Гнівом пойнятого, силою виволік, паростку Зевсів,
108] Наших порад до уваги не взявши. А як тебе довго
109] Я умовляв! Ти ж, пихи гордовитої сповнений в серці,
110] Кращого мужа, якого й богове безсмертні шанують,
111] Тяжко зневажив — здобич забрав і тримаєш. Тож нині
112] Разом подумаймо, як це залагодить, як уласкавить
113] Сина Пелая дарами приємними й лагідним словом”.

114] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

115] “Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.
116] Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки
117] Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:
118] Ушанував він його, погубивши багато ахеїв.
119] Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,
120] 1 Сам і залагоджу це — незліченний я дам йому викуп.

121] Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:
122] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,
123] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об’їжджених коней,
124] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.
125] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку
126] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,
127] Що із змагань мені однокопиті приносили коні.
128] Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,
129] З Лесбосу, — ще коли Лесбос він взяв, забудований гарно,
130] Я їх обрав; від усіх-бо жінок вони вищі красою,
131] їх йому дам, з ними й ту, що її силоміць одібрав я, —
132] Доньку Брісея. До того ж я клятву складаю велику —
133] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
134] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
135] Нині ж це все йому буде передано. А як нарешті
136] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,
137] Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,
138] Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,
139] Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,
140] Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,
141] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,
142] Зятем я б рад його мати, — він був би нарівні з Орестом,
143] Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.
144] Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:
145] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —
146] Ту з них, що люба йому, нехай він без викупу візьме
147] В дім до Пелея. А я у придане за нею багато
148] Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.
149] Густо заселених міст аж сім я йому подарую —
150] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,
151] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,
152] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,
153] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.
154] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,
155] Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,
156] Будуть під берло його багатющу приносить данину.
157] От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане.
158] Хай погамує себе. А’ід — невблаганний, нещадний,
159] Тим-то з усіх він богів найбільше ненависний людям.
160] Хай він поступиться: я-бо й державною владою вищий,
161] Та похвалитися можу, що й віком я старший за нього”.
162] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:
163] “Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
164] Не незначні ти Ахіллу-вождеві даєш подарунки.
165] Що ж, оберімо послів, і нехай вони якнайшвидше
166] Йдуть у намет до Ахілла, славетного сина Пелея.

167] Або я сам оберу, а їм лиш погодитись треба.
168] Фенікс, улюбленець Зевса, хай перший у них виступає,
169] Потім великий Еант, а за ним — Одіссей богосвітлий,
170] Вслід їм ще двоє окличників піде — Одій з Ерібатом.
171] Отже, на руки води принесіть, і в тиші побожній
172] Щиро помолимось Зевсу Кроніду, щоб зглянувсь над нами”.

173] Мовив він так, і всім його слово було до вподоби.
174] Воду на руки окличники їм почали поливати,
175] Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,
176] Порозливали у келихи й всім порозносили гостям.
177] А, узливання вчинивши, ті випили, скільки бажали,
178] Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.
179] Мовив услід їм багато ще Нестор, їздець староденний,
180] Поглядом кожного з них бадьорив, Одіссея ж найбільше,
181] Щоб постарались схилить бездоганного сина Пелея.

182] В путь подалися посли узбережжям шумливого моря,
183] Щиро благаючи, щоб землевладець, землі потрясатель,
184] їм допоміг прихилить Еакідове серце велике.
185] До кораблів мірмідонських, до їхніх наметів прийшовши,
186] Вздріли Ахілла, що серце дзвінкою формінгою тішив,
187] Вельми оздобною, із срібляною кобилкою зверху.
188] Здобиччю взяв він її, зруйнувавши Етіона місто.
189] Нею втішавсь він, співаючи пісню про славу героїв.
190] А проти нього сидів лиш Патрокл, дожидаючи мовчки,
191] Поки Еаків онук ту пісню співать перестане.
192] От до намету посли з богосвітлим ввійшли Одіссеєм
193] І перед ним зупинились. Ахілл з дивуванням підвівся
194] З крісла свого, у руках тримаючи звучну формінгу.
195] Встав і Патрокл, уздрівши мужів, що ввійшли до намету.

184. Еакід — онук Еака, Ахіллес.

188. Етіон — владар кілікійських Фів, батько Гекторової дружини Андромахи.

196] Отже, вітаючи їх, промовив Ахілл прудконогий:

197] “Хай вам, друзі, щастить! З чим прийшли? Я вам дуже потрібний?
198] Хоч я й гнівлюсь на ахеїв, та з них ви мені найлюбіші”.

199] Так промовляючи, далі повів їх Ахілл богосвітлий
200] І на стільцях посадив, килимами пурпурними вкритих,
201] Та до Патрокла, що близько стояв, звернувся з словами:

202] “Швидше, Менетіїв сину, кратеру постав щонайбільшу,
203] Влий щедріше вина і кожному келих наповни,
204] Бо найдорожчих гостей моя нині приймає оселя”.

205] Мовив він так, і Патрокл послухався любого друга.
206] Сам же велику стільницю підсунув до вогнища ближче,
207] Жирні на ній порозкладував спини козла та ягниці
208] Й вепра гладкого хребет, що лиснів аж од сала масного.
209] Автомедонт їх тримав, розрубав же Ахілл богосвітлий,
210] Краяв на менші куски й на рожен їх насаджував густо,
211] А Менетід вже розпалював вогнище, муж богорівний.

209. Автомедонт — бойовий товариш Ахіллеса, візничий на його бойовій колісниці. Його ім’я (переважно у формі “автомедон”) зробилося загальним поняттям на означення вправного кучера.

212] А як вогонь догорів і полум’я стало згасати,
213] Жар разгорнув і, посипавши сіллю божистою м’ясо,
214] Зверху поклав, на камінних підпорах рожни закріпивши.
215] А як посмажилось м’ясо, Патрокл на столи його виклав,
216] Хліба набрав і почав по столах для гостей розставляти
217] В кошиках гарних, а м’ясо їм краяв Ахілл богосвітлий.
218] Сам після того він проти божистого сів Одіссея
219] При протилежній стіні, доручивши Патроклові другу
220] Жертву богам принести, й той у полум’я кинув починки.
221] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
222] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
223] Феніксу нишком Еант підморгнув. Одіссей богосвітлий
224] Бачив це, келих наповнив вином і озвавсь до Ахілла:

225] “Щастен будь, друже Ахілле! Частунку для нас не бракує
226] Ані в гостиннім шатрі Агамемнона, сина Атрея,
227] Ані у тебе сьогодні. Багато приємного серцю
228] Ми спожили. Та не учта весела нас нині обходить.
229] Бачачи горе велике, ми, паростку Зевсів, тривоги
230] Сповнені; сумнів бере нас — врятуємо все ж чи погубим
231] Ми добропалубні судна, як ти не виявиш сили.
232] Близько від нашого валу й човнів на нічліг обляглися
233] Високодумні трояни й союзників славних загони,
234] В стані своїм розпалили вогні й запевняють зухвало,
235] Що їх не стримати нам, нападуть на човни вони чорні.
236] Зевс же Кронід, даючи їм щасливі ознаки, праворуч
237] Сипле перуни. А Гектор, великою силою гордий,
238] Страшно лютує, — в надії на Зевса уже не зважає
239] Ні на богів, ні на смертних, шаленством охоплений диким.
240] Молиться тільки, щоб швидше засяла Еос богосвітла.
241] На кораблях він кінці кормові обрубать обіцяє
242] Та попалить їх нещадним вогнем, перед ними й ахеїв,
243] В димі й чаду очманілих, усіх до ноги перебити.
244] Страшно боюсь я в душі, щоб жахливих погроз цих богове
245] Та не здійснили, щоб нам не судилось під мурами Трої,
246] Так далеко загинуть від Аргоса, славного кіньми.
247] Стань же до дії, якщо у хвилину хоча б і останню
248] Ти врятувать від троянської люті хотів би ахеїв.
249] Потім же сам пожалкуєш. Та важко знайти якісь ліки
250] На заподіяне зло. Тож краще подумай завчасно,
251] Як від данаїв лихої загибелі день одвернути.
252] Любий! Тож батько Пелей, із Фтії тебе виряджавши
253] До Агамемнона, мовив таке тобі слово напутнє:

254] “Сину мій, Гера й Афіна, коли на те буде їх воля,
255] Сили дадуть тобі досить, ти ж серце своє гордовите
256] Стримуй у грудях, — краще, проте, доброзичливим бути.
257] Звад уникай лихотворних, і будуть, напевне, аргеї —
258] І молоді, і старі — ще більше тебе шанувати”.
259] Так наставляв тебе старець. Та все ти забув. То хоч нині
260] Стримайся, гнів зупини свій гнітючий. Тобі Агамемнон
261] Дасть подарунки достойні, як гніватись ти перестанеш.
262] Отже, послухай, як хочеш, я можу тобі всі дарунки
263] Перелічить, що в наметі своїм обіцяв Агамемнон.
264] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,
265] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об’їжджених коней,
266] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.
267] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку
268] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,
269] Що із змагань йому однокопиті приносили коні.
270] Дасть тобі сім він жінок, у роботі своїй бездоганних,
271] З Лесбосу, — ще коли Лесбос ти взяв, забудований гарно,
272] Він їх обрав: від усіх-бо жінок вони вищі красою.
273] їх тобі дасть, з ними й ту, що її силоміць одібрав він, —
274] Доньку Брісея. До того ж він клятву складає велику —
275] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
276] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
277] Нині це все тобі буде передано. А як нарешті
278] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,
279] Сам підійди, коли будемо здобич ділить між ахеїв,
280] Золотом свій корабель і міддю тоді навантажиш
281] Та із троянських жінок собі вибереш двадцять найкращих,
282] Що поступались би вродою тількі Єлені аргейській.
283] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,
284] Зятем він рад тебе мати, — ти був би нарівні з Орестом,
285] Сином коханим його, що зростає в великім достатку.
286] Три в нього доньки росте у пишно збудованім домі:
287] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —
288] Ту з них, що люба тобі, ти зможеш без викупу взяти
289] В дім до Пелея. А він у придане за нею багато
290] Дасть подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.
291] Густо заселених міст аж сім він тобі подарує —
292] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,
293] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,
294] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,
295] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.
296] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,
297] Щедрими будуть дарами тебе шанувати, як бога,
298] Будуть під берло твоє багатющу приносить данину.
299] От скільки дасть він тобі, коли гніватись ти перестанеш.
300] А як Атрід вже занадто для серця твого ненависний, —
301] Сам і дарунки його, — до інших май жаль всеахеїв,
302] Що знемагають у стані своїм і тебе, яко бога,
303] Всі пошанують, і славу здобудеш у них ти велику.

304] Гектора ти подолаєш сьогодні — сам він до тебе
305] В лютому кинеться шалі, бо рівним собі вже нікого
306] Не визнає із данаїв, сюди з кораблями прибулих”.
307] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
308] “О Лаертід богорівний, удатний на все Одіссею!
309] Я на слова твої прямо й одверто повинен сказати,
310] Як я вважаю тепер і як воно має все бути,
311] Щоб, обсівши мене звідусіль, не гули ви так гулко.
312] Бо ненависний для мене, немовби Аїдова брама,
313] Той, хто на думці ховає одно, а інше говорить.
314] Отже, скажу тобі те, що мені видається найкращим.
315] Ані Атрід Агамемнон умовить мене не здолає,
316] Ані хто інший з данаїв. Нема в вас ніякої дяки,
317] Хоч безустанно й невтомно змагаєшся ти з ворогами.
318] Б’єшся в бою чи його уникаєш — одна нагорода,
319] Шана однакова — чи боягуз ти, чи воїн завзятий,
320] Так же умре й бездіяльний, і той, що робить багато.
321] Жодної з того користі, що стільки я перетерпів,
322] Душу свою наражаючи, й з ворогом бився завзято.
323] Як пташенятам своїм неопереним пташка приносить
324] їжу, яку тільки знайде, самій же сутужно буває, —
325] Так же й мені багато ночей не доспать довелося,
326] Днів пережити кривавих у битвах і січах завзятих
327] Проти ворожих мужів, що власних дружин боронили.
328] Пливши човнами, двадцять я міст подолав велелюдних,
329] Пішки узяв одинадцять в троянській зе^ілі буйноскибій.
330] В кожному з них багато скарбів здобував я коштовних
331] І, перевізши сюди, Агамемнону, сину Атрея,
332] їх віддавав. А він, при човнах залишаючись ззаду,
333] Брав і, трохи роздавши, присвоював більшу частину.
334] Що ж призначив владарям і старійшинам знатним, те мають
335] Цілим усе. Лиш у мене, єдиного з-поміж ахеїв,
336] Милу жону одібрав. Хай спить собі з нею й солодку
337] Має утіху. Але задля чого воюють аргеї
338] Проти троян? Навіщо зібрав і привів сюди військо
339] Син Атреїв? Чи не за Єлену прекрасноволосу?
340] Чи серед смертних людей кохають жінок своїх тільки
341] Діти Атрея? Тож кожен розсудливий муж і порядний
342] Дбає про жінку свою і кохає її так же само,
343] Як покохав я душею оту, хоч придбав її списом.
344] Нині ж, мене обманувши і вирвавши з рук нагороду,
345] Хай не береться мене переконувать — я його знаю!
346] Хай, Одіссею, з тобою та з іншими він владарями
347] Думає, як від човнів безпощадний вогонь одвернути.
348] Але ж і сам він, проте, багато зробив і без мене.
349] Вал збудував оборонний і викопав рів біля нього
350] Довгий, широкий і гострим його укріпив частоколом.
351] Але ж і так не здолає він Гектора-мужоубивці
352] Стримати силу. Та поки і я воював між ахеїв,
353] Гектор не важивсь у битву далеко від муру встрявати,
354] Тільки доходив до Скейської брами й високого дуба.
355] Раз він чигав там на мене й ледь нападу мого уникнув.
356] Нині ж не хочу я з Ректором більш воювать богосвітлим!
357] Завтра я Зевсові й іншим безсмертним палитиму жертви.
358] Та, кораблі навантаживши, їх поспускаю на море.
359] Отже, як хочеш, потрібно тобі, то побачити можеш,
360] Як Геллеспонтом, на рибу багатим, удосвіта рано
361] Рушать мої кораблі з веслярами на тесаних лавах.
362] Як плавбу нам щасливу дарує землі потрясатель,
363] До буйноскибої Фтії на третій вже день я прибуду.
364] Там я великі багатства покинув, сюди вирушавши,
365] Та й відсіля — і золота ще, і червоної міді,
366] І підперезаних гарно жінок, і досить заліза
367] Я привезу, що на жереб узяв. Лише нагороду,
368] Сам її давши, із глумом від мене забрав Агамемнон,
369] Син Атреїв. Перекажіть же йому привселюдно
370] Те, що сказав я, щоб так же обурились інші ахеї,
371] Як із данаїв схотів би іще він когось ошукати,
372] Вічним безстидством повитий. Та в вічі мені подивитись
373] Він не посмів би, хоч досить нахабства собачого в нього!
374] Спільного з ним ні в пораді, ні в ділі не хочу я мати.
375] Передо мною він вже завинив, ошукавши, та вдруге
376] Не ошукає словами! Вже досить! Нехай же спокійно
377] Йде собі геть! Позбавив ума його Зевс велемудрий.
378] Дар його я зневажаю, ціную, як ту волосину.
379] Хай би у десять і двадцять разів давав мені більше,
380] Аніж він має тепер чи буде колись іще мати,
381] Навіть все те, що зібрав Орхомен чи єгипетські Фіви,
382] Де по оселях у кожного повно скарбів незліченних,
383] Фіви стобрамні, і з кожної брами по двісті хоробрих
384] Воїв на конях баских виїжджає в своїх колісницях,
385] Навіть як стільки б давав, скільки в світі піску є та пилу,
386] Не зворушив би, проте, мого серця нічим Агамемнон,
387] Доки ганьби не окупить, що болем гризе мені душу.
388] Заміж дочки не візьму Агамемнона, сина Атрея,
389] Хоч золотій Афродіті була б вона рівна красою,
390] Хоч би в роботах вона ясноокій рівнялась Афіні,
391] Заміж її не візьму! Хай іншого знайде з ахеїв,
392] Хто його гідний, від мене ж державною владою вищий.
393] Тож мене урятують боги, й я додому вернуся,
394] Сам тоді батько Пелей вже знайде для мене дружину.
395] Юних в Елладі і Фтії багато-бо є ахеянок,
396] Дочок славетних батьків, які про міста свої дбають, —
397] Ту з них, що буде мені наймиліша, візьму за дружину.
398] Там я душею відважною сам за одруження мріяв,
399] Щоб у законному шлюбі улюблену мати дружину
400] І утішатись багатством — старого Пелея надбанням.
401] Та ніщо не дорожче мені за життя, — ні багатства,
402] Що їх, як кажуть, надбав Іліон, це залюднене місто,
403] В мирні колишні часи, перед нападом воїв ахейських,
404] Ані скарби, що стрілець заховав за камінним порогом,
405] Феб-Аполлон срібнолукий, у хмарі на скелі Піфійській.
406] Можна здобути усе — і корів, і овечок отари,
407] Можна й триніжники куті, і коней придбать злотогривих.
408] Тільки людської душі не вернути, її не придбати,
409] Не упіймати, якщо відлетить крізь зубів огорожу.
410] Мати казала мені, срібнонога богиня Фетіда,
411] Ніби двояким шляхом мене Кери вестимуть до смерті:
412] В разі зостанусь я тут, щоб битись під мурами Трої,
413] То не діжду повороту, лиш вічну я славу здобуду,
414] А як вернуся додому, до любого отчого краю,
415] То не діждать мені слави, зате довголітній спокійно
416] Вік проживу, і смерть передчасна мене не спіткає.
417] Я б і іншим ахеям порадив те саме зробити —
418] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої
419] Не дочекатися вам, над нею Зевс громовладний
420] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.
421] Тож повертайтесь додому і найзнатніїцим ахеям
422] Вість передайте від мене — в цім честь для старійшин почесних.
423] Хай поміркують думками і винайдуть спосіб найкращий,
424] Як врятувать кораблі, а разом і воїв ахейських
425] На кораблях крутобоких. А те, що надумали досі,
426] Все не до речі воно — я в гніві своїм непохитний.
427] Фенікс нехай залишається з нами і тут заночує,
428] Щоб в кораблях моїх завтра до рідного їхати краю,
429] Як побажає того. Силоміць же його не везтиму”.

404-405. Піфійський храм Аполлона був широковідомий і величезними нагромадженими там скарбами, і оракулом, до якого зверталися прибульці з усієї Греції. У післягомерівські часи цей храм (поблизу міста Дельф) звався дельфійським.

430] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,
431] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
432] Зрештою Фенікс йому відповів, сивочолий комонник,
433] Слізьми вмиваючись, — за кораблі він боявся ахейські.

434] “Як повертатись додому ти справді, осяйний Ахілле,
435] Зважився й од кораблів одвернути швидких не бажаєш
436] Полум’я згубне, охоплений гнівом у серці своєму,
437] Як же я можу один залишитись без тебе, мій любий
438] Сину? Послав мене з Фтії Пелей, сивочолий комонник,
439] Разом з тобою, у стан до Атріда тебе виряджавши
440] Юним, не звиклим до воєн, до кожного рівно жорстоких,
441] Та недосвідченим в радах, де слави мужі набувають.

442] Тим-то й послав мене він, щоб всього тебе міг я навчити —
443] В слові проречистим бути і в ділі поборником ревним.
444] От чому, люба дитино моя, я не хочу без тебе
445] Тут залишатись, коли б і сам бог обіцяв обтесати
446] Старість із мене й квітучим зробити, яким я раніше
447] Був, покидавши Елладу, жінками прекрасними славну,
448] Гніву тікаючи батька, Амінтора, сина Ормена.
449] Сердивсь на мене він через наложницю пишноволосу,
450] Що покохав її вельми і став зневажати дружину,
451] Матір мою. Та ж, коліна обнявши, благала у мене
452] Діву коханням з’єднать, щоб старий став для неї огидний.
453] Вволив я волю її. Про це як довідався батько,
454] Тяжко прокляв мене й грізних почав він благати Еріній,
455] Щоб на коліна до нього ніколи дитя не сідало
456] Мною народжене. Вічні богове прокльон той здійснили —
457] Глибу підземного Зевс і жахлива із ним Персефона.
458] (Батька замислив тоді я гострою міддю убити,
459] Та приборкав той гнів мені хтось із безсмертних, до серця
460] Вклавши людські поговори й ганьбу, яка мене вкриє,
461] В разі почнуть мене батькоубивцею звати ахеї).
462] Не дозволяло, проте, в моїх грудях стривожене серце
463] Перед очима у гнівного батька лишатися в домі.
464] Правда, і рідних, і друзів багато, кругом обступивши,
465] Довго мене умовляли зостатися в отчому домі.
466] Жирних багато овець і повільних волів круторогих
467] Тут закололи, багато свиней, що лисніли від сала,
468] Тут на рожнах напекли над Гефестовим полум’ям дужим;
469] Випили з батькових дзбанів багато вина іскряного.
470] Дев’ять ночей невідступно вони при мені ночували,
471] Поперемінно мене стерегли, і не гасло ніколи
472] Світло, одне — при вході в обведене муром подвір’я,
473] Друге — в самім передсінку, при дверях до спальні моєї.
474] А як десятої ночі для мене вже пітьма запала,
475] Виламав двері я спальні своєї, підігнані щільно,
476] Вибіг і, вмить перескочивши мур, що навколо подвір’я,
477] Легко уник сторожів і служниць, що мене вартували.
478] Втікши далеко, блукав я в широких Еллади просторах,
479] Поки до Фтії родючої, матері вівцям, дістався
480] До можновладця Пелея. Мене він, прийнявши прихильно,
481] Так полюбив, як батько лиш любить єдиного сина
482] В юному віці, багатих маєтків його спадкоємця,
483] Дав і багатство мені, і густо залюднені землі.
484] Жив я на окраю Фтії, керуючи людом долопів.
485] Виховав там і тебе я, о богоподібний Ахілле,
486] Серцем тебе полюбив, не хтів-бо ніколи ти з іншим
487] Сісти до спільного столу, ні дома торкнутися їжі,
488] Поки тебе не візьму на коліна, й, нарізавши м’яса,
489] Не нагодую, й до уст я не притулю тобі келих.
490] Часом, бувало, хітон ти на грудях мені заплямуєш,
491] Бризнувши трохи вином, через милу незграбність дитячу.
492] Отже, багато про тебе я дбав і трудився багато
493] З думкою — хай я потомства й позбавлений з волі безсмертних, —
494] Саме тебе назову я, о богоподібний Ахілле,
495] Сином, щоб згубу ганебну од мене колись одвернув ти.
496] Отже, Ахілле, приборкай свій дух гордовитий! Хай буде
497] Серце твоє не безжальне. Та можна й богів ублагати,
498] Хоч перевищують нас вони в доблесті, шані і силі.
499] Вмилостивляють їх пахощі диму, й побожні моління,
500] І узливання із жиром жертовним, як ревно благає
501] Ласки людина, хоча помилилась вона й завинила.
502] Доньки-бо є у Зевса великого — Літи-Благання, —
503] В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,
504] Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.
505] Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато
506] Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,
507] Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі.
508] Той же, хто, Зевсових дочок зустрінувши, їх пошанує,
509] Матиме поміч од них, вони молитви його вчують,
510] А як одкине од себе, зневажливим словом одмовить,
511] З ревним благанням до Зевса Кроніона Літи підступлять,
512] Ату щоб слідом послав одплатити зухвальцю бідою.
513] Отже, Ахілле, й ти вияви Зевсовим донькам належну
514] Шану, як звикли їх всі шанувать, благородні душею.
515] Якби дарів не приніс тобі й не обіцяв їх надалі
516] Син Атрея, і досі в лютому гніві затятий,
517] Я й не просив би тебе обурення власне відкинуть
518] І захистити ахеїв, що вельми того потребують.
519] Але й тепер він багато дає і вперед обіцяє,
520] Кращих мужів посилає до тебе із ревним благанням,
521] Обраних з-поміж ахейського люду й тобі найлюбіших
522] Серед аргеїв. Отже, ні мови їх, ані приходу
523] Не зневажай, хоч досі і гнівався ти справедливо.
524] Чули не раз ми про давніх мужів, про героїв, укритих
525] Славою, — інколи лютому гніву й вони піддавались, —
526] Вмилостивляли дарунками їх, умовляли словами.
527] Трапилось це, пам’ятаю, давно й, може, вам воно, друзі,
528] Не новина, але все, як було, я б хотів розказати.
529] Бій між куретів точився і між войовничих етолян —
530] Нищили круг Калідона вони одні одних завзято.
531] Мужньо етоляни свій Калідон боронили прекрасний,
532] Знищить його намагались курети, Ареєм натхнені.
533] Лихо оце Артеміда наслала їм золотошатна,

454. Ерінії — богині родової помсти, що карають людину за злочини, зокрема за ті, що пов’язані з порушенням родинних основ (як і в цьому випадку). Фенікса вони покарали бездітністю.

457. Персефона (або Кора) — дочка Деметри, дружина бога підземного царства Аїда.

502-504. Ата — богиня облуди, омани, раптового безумства, засліплення, що веде людину і навіть бога до помилок, до вчинків, які доводиться спокутувати. За Атою, повільніше від неї, йдуть Літи, персоніфікація покутних благань до богів.

534] Гнівна за те на етолян, що жертви з плодів свого саду
535] їй не приносив Ойней, — всім богам він палив гекатомби,
536] їй лише, доньці великого Зевса, не дав він нічого —
537] Чи не подумав, чи, може, забув, але гріх був великий.
538] Гнівом охоплена Зевса самого дочка стрілометна
539] Дикого з хащ лісових білоіклого вепра наслала.
540] Шкоди багато кабан цей тоді заподіяв для саду,
541] Попідривав і на землю звалив дерев він багато
542] Разом з корінням міцним і цвітом на них яблуневим.
543] Вепра того все ж, нарешті, убив Мелеагр, син Ойнея,
544] Силу-силенну мисливців з околишніх міст назбиравши
545] Разом з їх псами: малим-бо гуртом цього звіра не взяти,
546] Тож не один через нього на вогнище ліг смутковійне.
547] Розрух і зваду велику богиня тоді учинила
548] По