Іліада: Пісня 2

1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні
2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.
3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла
4] Ушанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.
5] От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:
6] Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;
7] Отже, покликав його він і слово промовив крилате:

6. Тут втілення сну (чи сновидіння) називається Онейросом. Фігурує (напр., XIV, 231 або XVI, 672) ще й Гіпнос, крилатий бог сну, брат бога смерті Танатоса, син бога підземної пітьми Ереба й богині Ночі. Гіпнос мав силу присипляти не тільки людей, а й богів. У перекладі обоє імен передано ім’ям Сон.

8] “Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянських
9] Та до намету ввійди Агамемнона, сина Атрея,
10] І передай неодмінно все те, що тобі доручу я.
11] Якнайретельніш до бою, скажи, хай готує ахеїв
12] Довговолосих, бо візьме він нині широкодорожнє
13] Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,
14] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила
15] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає”.

16] Так він промовив, і Сон полетів, повелінню покірний;
17] От незабаром досяг він швидких кораблів ахеянських
18] Й до Агамемнона, сина Атрея, ввійшов. У наметі
19] Спав собі той, і спокій навколо стеливсь божественний.
20] Став він йому в головах, подібний до сина Нелея,
21] Нестора-старця, якого над всіх шанував Агамемнон.
22] Так уподібнений старцеві, Сон тоді мовив божистий:

23] “Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!
24] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,
25] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!
26] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,
27] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.
28] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв
29] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє
30] Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,
31] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила
32] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає
33] Волею Зевса. В серці затримай це, щоб не віддати
34] Щось забуттю, коли сон покине тебе найсолодший”.
35] Мовив це й відійшов, Атріда самого лишивши
36] Повним ясних сподівань, яким не судилося збутись.
37] Думав, що в той же день завоює Пріамове місто,
38] Муж нерозумний, не знав він подій, що Зевс їх намислив.
39] Вирішив-бо у жахливих побоїщах знову багато
40] Зойків наслати нових і страждань на троян і ахеїв.
41] Встав він од сну, а навколо ще голос лунав божественний.
42] З ложа підвівся і сів, у м’який хітон одягнувшись,
43] Гарний, недавно пошитий, і плащ накинув широкий,
44] Пару красивих сандалій до ніг підв’язав він могутніх,
45] А через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
46] Батьківське берло у руки узяв, повік незотлінне,
47] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

42. Хітон — спідній одяг (на зразок сорочки), підперезуваний поясом.

48] В час той богиня Еос над високий Олімп уже вийшла,
49] Денне світло являючи Зевсові й іншим безсмертним.
50] Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим
51] Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.
52] З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.
53] Під кораблем державця пілоського Нестора спершу
54] Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.
55] Скликавши їх, він мудру почав з ними радити раду.

56] “Слухайте, друзі! Сон божестве’нний сьогодні з’явився
57] Серед священної ночі. На зріст-бо, на вигляд і вроду
58] Схожий на Нестора він богосвітлого був якнайбільше.
59] В головах став і з такими до мене звернувся словами:

60] “Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!
61] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,
62] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!
63] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,
64] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.
65] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв
66] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє
67] Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,
68] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила
69] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає
70] Волею Зевса. В серці ти це збережи”. Так промовив
71] І відлетів, — і солодкий сон мене зразу покинув.
72] “Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?
73] Спершу словами їм випробу я учиню, як годиться,
74] Й на кораблях многовеслих закличу їх звідси тікати,
75] Ви ж їх, кожного кожен, од цього відмовить старайтесь”.
76] Так він промовив і сів. Тоді-то із місця свойого
77] Нестор підвівся, піщаного Пілоса сивий володар.
78] Намірів добрих він повен озвався й почав говорити:

79] “Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
80] Хай би хто інший з ахеїв про сон нам такий розповів би,
81] Ми б неправду йому завдали й відвернулись від нього.
82] Сон же цей бачив хто кращим вважається серед ахеїв;
83] Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?”

84] Так він промовив і перший вийшов із ради старійшин.
85] Всі повставали за ним берлоносні володарі, згодні
86] З мудрим людей вожаєм. Тим часом племена збирались.
87] Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам’янистих
88] Хмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,
89] То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,
90] То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють —
91] Так без числа від своїх кораблів і наметів племена
92] Вздовж узбережжя високого густо юрба за юрбою
93] Йшли на збори народні; вогнем між них Чутка шугала,
94] Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.
95] Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,
96] Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стримать
97] Дев’ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,
98] Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.
99] Порозсідався насилу народ, всі місця прзаймали,
100] Й гамір утих. Підвівся володар тоді Агамемнон
101] З берлом в руках, що Гефест над ним потрудився майстерно.
102] Дав те берло Гефест владареві Кроніону Зевсу,
103] Потім його світлосяйному Зевс передав посланцеві.
104] А від Гермеса Пелопс дістав його, коней погонич,
105] Він же Атрею його передав, вожаєві народів.
106] Цей, умиравши, Тіесту, на вівці багатому, кинув,
107] Врешті Тіест залишив Агамемнону берло носити,
108] Щоб керував багатьма островами і Аргосом цілим.
109] Отже, на берло те спершись, він так до аргеїв промовив:

93. Чутка — в оригіналі Осса, тут уособлена як богиня.

101 — 106. Берло, знак влади басилевса, як бачимо, скував богковаль Гефест, а бог-посланець Гермес приніс його дідові Агамемнона та Менелая Пелопу, той же передав берло своєму синові Атрею, потім воно дісталось Атреєвому братові Тієсту, від якого, нарешті, перейшло до Агамемнона. Отже, Агамемнон показаний, як владар з ласки богів.

110] “Друзі мої! О герої данайські та слуги Арея!
111] Зевс, великий Кронід, у тяжку мене згубу заплутав,
112] Спершу, підступний, мені обіцяв, ще й кивнув головою,
113] Що повернусь, Іліон зруйнувавши, мурований міцно,
114] Нині ж на злу він наваживсь облуду й велить утікати
115] В Аргос безславним, тоді як згубив я вже стільки народу, —
116] Так всемогутньому Зевсові раптом тепер захотілось:
117] Міст-бо уже багатьох зруйнував він високі твердині
118] Й ще поруйнує немало — безмежна-бо Зевса могутність.
119] Соромно буде за нас і потомкам далеким дізнатись,
120] Що велелюдний такий і хоробрий народ, як ахеї,
121] Марно в цій бився війні, що даремно вони воювали
122] З меншим числом ворогів і не бачили наслідків жданих!
123] Бо якби справді схотіли з троянами разом ахеї,
124] Клятвенну склавши угоду, ряди полічить обопільно
125] І, скільки їх є, осельники Трої усі б позбирались,
126] Ми ж, ахейський народ, на десятки себе розділивши,
127] В кожен взяли б по троянину в чаші вино розливати, —
128] Без виночерпія в нас багато б лишилось десятків.
129] От наскільки, кажу, ахеїв чисельністю більше,
130] Аніж троян, що живуть у цім городі. Спільники ж їхні
131] Із багатьох городів хоробрі мужі списоборці —
132] От хто мене від мети відкидає, й хоч як я бажав би,
133] А Іліон многолюдний, проте, не дає зруйнувати.
134] Дев’ять-бо років великого Зевса уже проминуло,
135] Вже й кораблів деревина гниє і линви потліли.
136] Десь по домівках наші дружини і діти маленькі
137] Нас дожидають даремно, а діло, що ми задля нього
138] Раптом сюди прибули, зосталось не зроблене нами.
139] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:
140] Швидше до рідного краю тікаймо відціль з кораблями, —
141] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!”

142] Так він сказав, і серця у грудях всієї громади
143] Захвилювались, і в тих, хто рішень не знав попередніх.
144] Рух по зборах пішов, немов в Ікарійському морі
145] Хвиля могутня, коли, із Зевсових хмар налетівши,
146] Східний Евр і Нот полуденний її піднімають,
147] Чи як Зефір, що на ниви злотисті із заходу віє
148] Буйним поривом і хвилею клонить колосся високе, —
149] Так хвилювалися збори народні. З криком страшенним
150] Кинулись всі до своїх кораблів; мов хмара, з-під ніг їх
151] Курява вгору пливла; один одного-бо закликали
152] Швидше займать кораблі і спихати їх в море священне;
153] Чистили спішно рови; до неба здіймалися крики
154] Спраглих по дому; підпори із-під кораблів вибивали.

144. Ікарійське море — це, власне, частина Егейського моря. Назва виникла з міфа про Ікара (див. прим, до 591-592 рядків XVIII пісні), що, пролітаючи там, піднявся надто високо, близько до сонця; проміння розтопило віск, яким були скріплені пера на його крилах, тож Ікар упав у море й потонув.

153. Чистили рови, викопані для того, щоб витягти з води на суходіл кораблі, а в разі потреби знову спустити їх на воду.

155] Так би, всупереч долі, ахеї додому вернулись,
156] Коб до Афіни із словом тоді не звернулася Гера:

157] “Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
158] Що це, невже всі аргеї до милого отчого краю
159] Будуть тікать, відціля по хребтові широкого моря,
160] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши
161] Тут аргів’янку Єлену, що стільки за неї ахеїв
162] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?
163] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,
164] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,
165] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких”.

166] Чуючи це, не перечила їй ясноока Афіна,
167] Кинулась миттю з високих вершин олімпійських на землю
168] І опустилася близ кораблів бистрохідних ахейських.
169] Там Одіссея знайшла, що дорівнює мудрістю Зевсу, —
170] Перед своїм кораблем добропалубним мовчки стояв він, —
171] Туга тяжка-бо душу і серце йому охопила.
172] Близько спинилась і мовить йому ясноока Афіна:

173] “О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
174] Що це, невже втечете ви до милого отчого краю,
175] Кинувшись разом усі до своїх кораблів многовеслих,
176] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши
177] Тут аргів’янку Єлену, що стільки ахеїв за неї
178] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?
179] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,
180] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,
181] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких”.

182] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
183] Й кинувся бігти, свій плащ уронивши. Та, слідом ішовши,
184] Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,
185] Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,
186] Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,
187] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

188] Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,
189] Кожного він зупиняв і стримував слово*м ласкавим:

190] “От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!
191] Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.
192] Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, —
193] Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.
194] Що говорив він у раді — те чути не всім довелося.
195] Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?
196] В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, —
197] їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель”.

198] А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,
199] Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:

200] “От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,
201] Кращих за тебе, — ти ж — боягуз, воювать незугарний,
202] Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.
203] Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.
204] Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.
205] Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином
206] Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив”.

207] Владно так правував він у стані. І люд до майдану
208] Від кораблів і наметів знову лавиною ринув
209] З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря
210] В скелі над берегом б’є, і хвиля рокоче невпинно.

211] От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.
212] Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, —
213] В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,
214] Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,
215] Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв
216] Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:
217] Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті
218] Сходились плечі на грудях вузьких; голова.гостроверха
219] Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.
220] Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея
221] Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос
222] Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,
223] Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,
224] Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

225] “Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?
226] Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,
227] Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,
228] Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.
229] Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних
230] Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв
231] Із Іліона привів сюди, путами міцно зв’язавши?
232] Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,
233] Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,
234] Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!
235] О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!
236] Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо
237] Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,
238] Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.
239] От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,
240] Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.
241] Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.
242] Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє”.

243] До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо
244] Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,
245] Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

246] “Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!
247] Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.
248] Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,
249] Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.
250] Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,
251] Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!
252] Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,
253] В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

254] Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,
255] Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,
256] Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.
257] Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:
258] Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,
259] Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,
260] Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,
261] Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,
262] Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,
263] А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,
264] З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!”
265] Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині
266] Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.
267] Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів
268] Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,
269] Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.
270] Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,
271] І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:

272] “Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,
273] Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,
274] Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу —
275] Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.
276] Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить
277] Так зневажати державців безличними лайки словами!”

278] Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець
279] Встав із берлом в руках. Ясноока з ни” поряд Афіна,
280] Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,
281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв
282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.
283] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

284] “Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї
285] Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,
286] Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,
287] Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, —
288] Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.
289] Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою
290] Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.
291] Справді-бо, важко здолати бажання — додому вернутись:
292] Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,
293] Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,
294] Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,
295] От нам дев’ятий вже рік сповняється коловоротний,
296] Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї
297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором
298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.
299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,
300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.
301] В пам’яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки —
302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.
303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські
304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,
305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних
306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби
307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.
308] Там нам знамення з’явилось велике — з хребтом збагровілим
309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,
310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.
311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,
312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,
313] Восьмеро й мати дев’ята, що тих породила дитяток, —
314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,
315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.
316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.
317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,
318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, —
319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.
320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,
321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з’явилось.
322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:
323] “Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?
324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,
325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.
326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,
327] Восьмеро й матір дев’яту, що тих породила дитяток,
328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,
329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто”.
330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.
331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,
332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике”.

302. Кери — чорнокрилі богині смерті.

303. Авліда — порт у Беотії (Середня Греція), місце, де збиралися майбутні завойовники Трої перед вирушенням у похід.

319. Син Кроноса (Кронід, Кроніон) — Зевс.

333] Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо
334] Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,
335] Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.
336] Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:

337] “Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі
338] Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.
339] Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?
340] Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,
341] Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?
342] Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших
343] Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.

341. Узливання чистим (тобто не розведеним водою) вином супроводило особливо урочисті обіцянки та присягання.

344] Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,
345] Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.
346] Гі лиш загинуть нехай — один або двоє — з ахеїв,
347] Хто замишлятиме потай — удачі їм в цьому не буде —
348] В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,
349] Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.
350] Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон
351] Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали
352] Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:
353] Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.
354] Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,
355] Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі
356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.
357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись —
358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться —
359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.
360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:
361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:
362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,
363] Родові рід, а племені плем’я нехай помагає.
364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.
365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,
366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.
367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,
368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих”.

353. “Блиснув перуном праворуч…” — тобто на сході. Треба було стати обличчям до півночі, і якщо Зевс подав знак блискавкою на сході (праворуч), то це вважалося щасливою призвісткою.

369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:
370] “Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!
371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
372] Радників десять таких у мене було між ахеїв,
373] Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,
374] Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.
375] Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,
376] Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.
377] Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято
378] В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.
379] А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже
380] Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.
381] Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.
382] Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,
383] Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,
384] Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,
385] Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,
386] І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,
387] Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз’ярілих розніме.
388] Потом ремінь щита просякнеться, який захищає

389] Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;
390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.
391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче
392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того
393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних”.

394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,
395] До узбережжя поривами Нота південного гнана,
396] Б’є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокою
397] В зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.
398] Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, —
399] Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.
400] Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,
401] Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.
402] А надмогутньому Зевсові владар мужів Агамемнон
403] В жертву гладкого бика заколов, п’ятирічного віком,
404] Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих —
405] Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,
406] Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,
407] Шостим по них — Одіссея, що розумом Зевсові рівний.
408] А Менелай, войовник гучномовний, прийшов без запросин,
409] Знав-бо він в серці своєму, чим його брат турбувався.
410] Стали вони круг бика, ячмінного зерна узявши,
411] Й так молитись тоді владущий почав Агамемнон:

412] “Зевсе великий, що в сяйві ефіру живеш, темнохмарний,
413] Сонце хай не заходить, хай темрява землю не криє,
414] Поки я вщент не зруйную Пріамові пишних чертогів,
415] Чорних від диму, і брам не спалю їх вогнем нещадимим,
416] Поки на грудях у Гектора не розірву я хітона
417] Гострою міддю й навкруг не поляжуть у пил головою
418] Товариші його всі й зубами не гризтимуть землю”.

419] Так він благав, та молитви його не послухав Кроніон.
420] Жертву священну прийняв і ще збільшив труди неминучі.
421] А як усі помолились і зерном посипали жертву,
422] Шию зігнули, вмить зарубали і шкуру обдерли.
423] Потім, відрізавши стегна, з боків їх жиром обклали,
424] Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м’ясом накрили
425] І на багатті спалили з сухого, безлистого хмизу,
426] Збій же увесь тримали на гострих рожнах над Гефестом.
427] Потім, як стегна спалили й жертовної з’їли утроби,
428] Інше все на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
429] Смажили вміло й потім з вогню познімали старанно.
430] Всю закінчивши роботу, порозкладали наїдки
431] Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
432] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
433] Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:

434] “Славний сину Атреїв, владарю мужів Агамемнон,
435] Більше не гаймо часу на розмови і справи надалі
436] Не зволікаймо тієї, що бог на нас покладає.
437] Отже, звели, щоб ахеїв окличники мідянозбройних
438] До кораблів чорнобоких скликали негайно збиратись,
439] Ми ж усі разом тоді по широкому стану ахеїв
440] Пройдемо, щоб розбудить у них швидше палкого Арея”.

441] Так він сказав. Тим не знехтував владар мужів Агамемнон.
442] Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він ізвелів їм
443] Довговолосих до бою негайно скликати ахеїв.
444] Ці їх скликали, а ті — звідусюди збиралися швидко.
445] Кинулись разом з Атрідом паростки Зевса, державці,
446] Воїв ряди шикувать. Серед них ясноока Афіна
447] Дорогоцінну егіду несла нестаріючу й вічну,
448] Китиць із щирого золота сотня із неї звисала,
449] Сплетених гарно, і кожна із них — в гекатомбу ціною.
450] Сяючи блиском егіди, пройшла вона поміж ахеїв,
451] В бій закликаючи їх. І в кожного в серці з’явилась
452] Сила змагатися з ворогом, битися з ним безустанно.
453] Навіть милішим здалося їм раптом усім воювати,
454] Ніж в кораблях глибодонних до рідного краю вертатись.

455] Наче вогонь нищівний, що в безкраїх лісах розгорівся
456] На верховині гірській і далеко та заграва сяє,
457] Так же із лав, що проходили, від світлосяйної міді
458] Сяйво блискуче в повітрі аж неба самого сягало.

459] Мов перелітні зграї крилатих птахів Незліченні,
460] Диких гусей, журавлів чи лебедів ключ довгошиїх
461] В небі асійськім, обабіч Каїстрових течій струмистих,
462] Гоняться взад і вперед, на крилах красуючись легких,
463] З криком сідають на землю, і гомоном повняться луки, —
464] Від кораблів і наметів своїх племена незліченні
465] Ринули так у долину Скамандру. Аж стугоніла
466] Страшно земля під ногами людей і під кінським копитом.
467] На скамандрійських нарешті спинилося луках квітучих
468] Безліч їх, мов листя і квіти, як час їм надійде.
469] Наче докучливих мух дзиготливих рої незліченні
470] Понад кошарою вперто кружляють в пастушім обійсті
471] В пору весняну, коли молоко напливає в дійниці,
472] Довговолосії так на рівнині роїлись ахеї
473] Проти троян, палаючи прагненням геть їх понищить.

461. У Малій Азії, біля гірського пасма Тмол (нині Боздаг), простягалась Асійська лука, від якої походить назва Азії. Там же протікала і ріка Каїстр (нині Аксу).

465. Скамандр — річка в околицях Трої (нині — Мендере-Су).

474] Як чабани, що кіз розпорошені всюди отари
475] Легко, проте, розрізняють, хоч би й перемішані в полі,
476] Так ахеїв вожді ряд у ряд їх і лаву до лави
477] Розподіляли до бою, й владущий між них Агамемнон.
478] Схожий очима й чолом із Зевсом він був, громовержцем,

479] Станом — з Ареєм, грудьми — з державцем морським Посейдоном.

480] Наче бугай вирізняється в череді з решти худоби,
481] Дужий бугай, між корів на вигоні зразу помітний, —
482] Саме таким того дня Атріда зробив олімпієць,
483] Вирізнив між багатьох, серед інших героїв одмітив.

484] Нині скажіть мені, Музи, жилиці осель на Олімпі,
485] Ви-бо, богині, буваєте скрізь, і все вам відомо,
486] Ми ж лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно —
487] Хто у данаїв вожді і хто у них був владарями?
488] Воїв же ані назвати, ані полічить я не зможу,
489] Хоч би і десять я мав язиків і десять горлянок,
490] Голос би мав неослабний і мідяне серце у грудях.
491] Тільки хіба що ви, Музи, егідодержавного Зевса
492] Доньки, назвали б самі мені всіх, хто діставсь Іліона.
493] Отже, лише корабельних вождів я назву з кораблями.

484. Додатковим звертанням до всіх Муз починається так званий каталог кораблів, племен та вождів, що прибули воювати під Трою. Дослідники підрахували, що під Трою припливло 1186 кораблів із 29 місцевостей, близько ста тисяч воїнів під командуванням сорока трьох воєначальників. Пояснення до цього досить довгого переліку даємо лише найголовніші, випускаючи незначне, а тим паче те, шо з’ясовано в самому тексті “Іліади”. Існує погляд, що “каталог” — пізніша інтерполяція і що саме цим пояснюється наявність деяких понять і термінів, яких, мабуть, ще не могло існувати в гомерівські часи (приміром, “всеелліни (панелліни)” нижче, в рядку 530).

494] П’ятеро мужніх вождів очолили рать беотійську —
495] Аркесілай, Пенелей, Протоенор і Клоній з Леїтом,
496] Йшли з ними ті, що в Гірії жили та Авліді скелястій,
497] В Схені та Сколі, в багатім на пагорби й ліс Етеоні,
498] В Граї, Теспеї, також в Мікалессі широкорівниннім.
499] Ті, що навколо Ілесія й Гарми жили та Ерітри,
500] Що Елеон, Окалею й також Петеон заселяли,
501] Гілу, а ще й Медеон, це гарно збудоване місто,
502] Копи, Евтресу і голубами уславлену Тісбу,
503] Що в Коронеї жили й Аліарті, травою багатім,
504] Ті, що Глісант заселяли, і ті, що прийшли із Платеї,
505] Й що в Гіпофівах жили, у гарно збудованім місті,
506] Та у священнім Онхесті, де вславлений гай Посейдона,
507] Й ті, що з Мідеї прийшли й виноградом багатої Арни,
508] Й ті, що в Нісі божистій жили й Антедоні далекім.
509] З ними прийшло п’ятдесят кораблів мореплавних, і в кожнім
510] Юних, дужих бійців беотійських сто двадцять сиділо.

498. Грая — місцевість в Епірі (північно-західна частина Греції), від назви жителів якої (граїки) походять сучасні назви — греки, Греція.

504. Платея — місто в Беотії, що пізніше вславилось битвою біля нього (479 р. до н. є.), в якій грецьке військо перемогло армію персів.

511] Тих, що жили в Аспледоні, в Мінейськім жили Орхомені,
512] Вів Аскалаф за собою й Іалмен, синове Арея,
513] В батьківськім Актора домі їх Астіоха родила.
514] Дівчина та соромлива наверх, до своєї світлиц