Іліада: Пісня 16

1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.
2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився —
3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,
4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.
5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,
6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:

7] “Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,
8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки
9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,
10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.
11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.
12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?
13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?
14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,
15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.
16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.
17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства
18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?
19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва”.

17. Зухвальство аргеїв. У зухвальстві (тобто в кривді, спричиненій Ахіллесові) винен Агамемнон, проте Ахіллес схильний перенести свою образу на все ахейське військо.

20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:

21] “Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!
22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.
23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,
24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,
26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,
27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;
28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,

29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,
30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,
31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,
32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?
33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,
34] Матір’ю — не Фетіда, а синєє море й безплідні
35] Скелі тебе породили, — того ти і серцем жорстокий.
36] А як боїшся душею якогось богів віщування,
37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна —
38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною
39] Виряди в бій, — чи не стану я світлом рятунку данаям.
40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,
41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни
42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
43] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко
45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже”.

46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе
47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.
48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:

49] “Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!
50] Ні віщуванням богів не журюсь я, — про нього я знаю, —
51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.
52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,
53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати
54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.
55] Страшно прикро мені — багато-бо я перетерпів.
56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,
57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,
58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,
59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.
60] Та облишмо про це, що було — те було! Й ні до чого
61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати
62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча
63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.
64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну
65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді
66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають
67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї
68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем
69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста
70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька
71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати
72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон
73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,
74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,
75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.
76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея
77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці
78] Кличуть до бою троян, — і гомоном ті переможним
79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.
80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути
81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним
82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.
83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:
84] Маєш здобути мені велику пошану і славу
85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну
86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.
87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику
88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,
89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі
90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,
91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,
92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,
93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,
94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.
95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку
96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.
97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,
99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,
100] Ми б і самі розв’язали священної Трої пов’язки”.

101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.
102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.
103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари
104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний
105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли
106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,
107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни
108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.
109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало
110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила
111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.
112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:
113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?
114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта
115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі
116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів
117] Зламаним списом махнув — далеко від нього позаду
118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.

119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний
120] Справу богів, — адже його задуми ратні руйнує
121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.
122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
123] На кораблі бистрохідні, і полум’я скрізь спалахнуло,
124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,
125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:

126] “О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!
127] Бачу, як полум’я на кораблях уже наших бушує.
128] Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.
129] Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо”.

130] Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.
131] Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
132] Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
133] Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
134] Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
135] І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
136] Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
137] А на могутнє чоло шолом він добірний насунув
138] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
139] Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
140] Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:
141] Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв
142] Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,
143] Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея
144] Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.
145] Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, —
146] Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, —
147] Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.
148] Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней —
149] Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.
150] Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,
151] Пасшись на луках, над течією ріки Океану.
152] В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, —
153] Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.
154] Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.

133. Внук Еака — Ахіллес.

155] Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,
156] Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних,
157] Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,
158] Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки
159] В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,
160] Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,
161] Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу
162] Воду, ригаючи кров’ю убитого звіра; а серце
163] В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.

164] Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались
165] В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда
166] В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий
167] І підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.

168] Бистрих було п’ятдесят кораблів, що привів їх під Трою
169] Зевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо
170] По п’ятдесят вояків бойового його товариства.
171] П’ятеро визначив він воєвод, щоб держали над ними
172] Провід, найвищу собі над всіма залишаючи владу.
173] В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний,
174] Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться.
175] Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна,
176] Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з’єднавшись.
177] Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, —
178] Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки.
179] В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий.
180] В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела,
181] Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній,
182] Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі,
183] Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна.
184] В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з’єднався
185] З нею ласкавий Гермес, і сина вона породила
186] Евдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві.
187] Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки,
188] В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння,
189] Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу
190] Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки.
191] Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний,
192] Опікуванням його оточивши, як власного сина.
193] В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий,
194] Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда,
195] Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший.
196] А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний.
197] В п’ятому — Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний.
198] Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко,
199] Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:

200] “Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних,
201] Що із швидких кораблів ви троянам у той посилали
202] Час, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив:
203] “Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати,
204] Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.
205] Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому
206] Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу”.
207] Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика
208] Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.

209] Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б’ється!”

210] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
211] Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.
212] Як каменяр із каміння міцного стіну викладає
213] Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,
214] Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів —
215] Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,
216] Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались
217] З кожним їх рухом, — лавами так вони щільно стояли.
218] Спереду ж два зброєносні мужі — Патрокл богорідний
219] З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли —
220] В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету
221] Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,
222] Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда
223] На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,
224] Теплих плащів і вовняних дерг — захищатись од вітру.
225] Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно
226] З нього нікому із смертних вина іскристого пити,
227] Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.
228] З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив
229] Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно,
230] Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.
231] Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе
232] Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.

233] “Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю
234] Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, —
235] Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.
236] Зважив колись уже ти на благання мої молитовні
237] І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,
238] Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:
239] Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,
240] Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян
241] В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,
242] Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,
243] Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш
244] Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють
245] Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.
246] А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,
247] Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне
248] З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!”

233. Додона — прадавнє місто в Епірі (північний захід Греції), засноване ще догрецьким плем’ям пеласгів. Місто було одним із центрів культу Зевса і вславилося своїм оракулом; жерці, що переказували пророкування оракула тим, хто звертався з запитами, тлумачили відповіді бога, вслухаючись у шелестіння листя священного дуба. У звичай цих жерців, що звалися селлами (чи, за іншим варіантом міфа, — геллами) входило не мити ніг і спати на голій землі. Це мало магічне значення, вказуючи на тісний зв’язок жерців з підземними силами. Можливо, до введення культу Зевса цей оракул належав до якихось давніших підземних божеств.

249] Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.
250] Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:
251] Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу
252] Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.
253] Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,

254] Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,
255] Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом
256] Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.

257] Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним
258] Рушили, щоб на загони троянські ударити разом.
259] І налетіли роями вони, як оті придорожні
260] Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;
261] Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли
262] Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.
263] Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній
264] їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним
265] Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.
266] Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,
267] Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.
268] Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:

269] “Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,
270] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
271] Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських
272] Він — наймогутніший, ви ж — його славні бійці рукопашні.
273] Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,
274] Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв”.
275] Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,
276] Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо
277] Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.
278] А як трояни побачили мужнього сина Менойта,
279] Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,
280] Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.
281] Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий
282] Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.
283] Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.

284] Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,
285] Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше
286] При корабельній кормі відважного Протесілая,
287] Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних
288] Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує.
289] Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,
290] Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони
291] Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,
292] Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.
293] Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,
294] І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим
295] Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв
296] Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.
297] Наче з вершини гори величезної помахом дужим
298] Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,

299] Й зразу все видно стає — і бескиди, й скелі високі,
300] Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, —
301] Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,
302] Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.
303] Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни
304] Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,
305] А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.

306] Як у бою розламалися лави, пішли й полководці —
307] Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний
308] Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив
309] Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,
310] Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю
311] Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта
312] В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.
313] А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,
314] Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші
315] Сплетено м’язи в людини, та вістрям йому мідногострим
316] Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.
317] Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим
318] Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,
319] Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха
320] Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,
321] Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,
322] Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив
323] Прямо в плече його, й м’язи всього передпліччя обдерло
324] Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало.
325] Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.
326] Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом
327] В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,
328] Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру
329] Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним.
330] Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,
331] Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив
332] Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.
333] Аж до руків’я меч од крові нагрівся. Багрова
334] Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.
335] Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами
336] Схибили, перед собою кинувши їх надаремно.
337] Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея
338] В гребінь шолома його густогривого. Але зламався
339] Меч у руків’ї. А той Лікона ударив під вухо.
340] В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,
341] Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.
342] А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,
343] В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.

328. Амісодар — малоазійський (карійський чи — за іншою легендою — лікійський) владар, що вигодував Хімеру, дочку Тіфоея і Єхідни. Хімера — страшна вогнедишна потвора, що спереду нагадувала лева, тулубом — козу і ззаду — дракона. її вбив герой Беллерофонт (про це йде мова в шостій пісні “Іліади”). Згодом Беллерофонт викликав ненависть богів тим, що замислив на крилатому коні Пегасі піднятись на Олімп, в оселю богів. Зевс націлив на Пегаса ґедзя, що довів його до сказу, кінь скинув героя, і той, упавши, скалічився і осліп.

344] З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.
345] Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив
346] Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте
347] Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило
348] Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров’ю обидва
349] Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота
350] Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.

351] Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.
352] Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають
353] Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні
354] їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять
355] Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, —
356] Так на троян і данаї напали, а ті про безладну
357] Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.

358] Син Теламона Еант увесь час намагався ударить
359] Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,
360] Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,
361] Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.
362] Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,
363] Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.

364] Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке
365] Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, —
366] Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,
367] В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні
368] Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши
369] Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.
370] У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались
371] Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.
372] Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,
373] Горе троянам готуючи, — крик їх тривожний і втеча
374] Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба
375] Курява вихром здіймалась, — шалено так однокопиті
376] Від кораблів і наметів до міста гналися коні.
377] Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,
378] З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса
379] Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.
380] Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні
381] Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,
382] І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався
383] Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.
384] Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла
385] В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами
386] Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством
387] Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,
388] Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:

389] Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,
390] Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,
391] З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки
392] В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, —
393] З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.

394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,
395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто
396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,
397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,
398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.
399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя
400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.
401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі —
402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,
403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки
404] Випали, — близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив
405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.
406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче
407] Рибу із хвилі в’юнку, на навислій сидячи скелі,
408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, —
409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,
410] Кинув на землю лицем, —. той упав і дихання позбувся.
411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, —
412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі
413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,
416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,
417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, —
418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони
420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,
421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:

422] “Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!
423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,
424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам
425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив”.
426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.
428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,
429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б’ються,
430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.
431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся
432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

433] “Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля

434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!
435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, —
436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,
437] І віднести на родючі простори Лікійського краю,
438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?”

439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
440] “О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.
444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:
445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,
446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би
447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою.
448] Бо під великим містом Пріамовим б’ються численні
449] Діти богів, — ти злобу їх страшенну на себе накличеш.
450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,
451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою
452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.
453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,
454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло
455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,
456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить”.

458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.
459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,
460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла
461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.
462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,
463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,
464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.
465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.
466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,
467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив
468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він
469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.
470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,
471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.
472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:
473] З піхов при боці м’язистому вихопив меч тонколезий
474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.
475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.
476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

459. Кривава роса — призвістка нещастя.

477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла
478] Й схибив удруге, — над лівим плечем пролетів мідногострий
479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла
480] Кинутий спис був не марно — утрапило мідяне вістря
481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.
482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,
483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби
484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.
485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,
486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров’ю облиту.
487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає
488] Лев роз’ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним
489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, —
490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,
491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

492] “Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині
493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!
494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.
495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська
496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.
497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,
498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє
499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї
500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.
501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй”.

502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі
503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,
504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону,
505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.
506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались
507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:
509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.
510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло
511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,
512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.
513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

514] “Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській
515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш
516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.
517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку
518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові
519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.
520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти
521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув —
522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!
523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських
525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,
526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа”.

527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,
528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані
529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.
530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,
531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.
532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська
533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.
534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв —
535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором
536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним,
537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

538] “Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!
539] Тож задля тебе вони, од вітчиз