Іліада: Пісня 15

1] Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом
2] Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські,
3] При колісницях затримались трохи, бліді з переляку,
4] Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився
5] На верховинах ідейських біля злотошатної Гери,
6] Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв,
7] Як ті безладно тікали, а ці — ледь встигали за ними
8] Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона;
9] Гектора далі побачив, що в полі лежав,* навколо
10] Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний
11] Кров’ю блював, — ударив його не найслабший з ахеїв.
12] Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних,
13] Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:

14] “Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність!
15] Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо!
16] Але не знаю, плоди оцієї підступності злої
17] Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую.
18] Не пам’ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги
19] Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки
20] Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі
21] Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі,
22] Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я
23] Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав
24] Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку
25] За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив.
26] Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм
27] Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю,
28] Поки загнала на Кос його, густо населений острів.

18-30. Епізод, поданий тут, частково згадувався і в попередніх піснях. Коли Геракл, зруйнувавши Трою і вбивши Лаомедонта, морем повертався додому, Гера, яка ненавиділа його більше, ніж інших побічних дітей і улюбленців Зевса, вирішила саме тепер занапастити його. Вона намовила Сон приспати Зевса, а сама тим часом підняла на морі бурю. Ледве уникнувши при цьому загибелі, Геракл висадився на острів Кос, людність якого вороже ставилась до чужинців і напала на нього. Зевс, прокинувшись, врятував Геракла. Отоді-то Зевс і вчинив розправу над Герою й тими богами, що хотіли їй допомогти.

29] Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало,
30] І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий.
31] Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила
32] Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе,
33] Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!”

34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера
35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:

36] “Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами,
37] І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,
38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних,
39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим
40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду!
41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель,
42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв:
43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить;
44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв.
45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні —
46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш”.

36-46. Присягання Гери казуїстичне: вона клянеться, що не робила того, в чому Зевс її й не звинувачує, — не намовляла Посейдона допомагати ахейцям. Але її виверт досягає мети.

47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних
48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:

49] “От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро,
50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних,
51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає,
52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї.
53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш,
54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда
55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно.
56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв
57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, —
58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись.
59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить,
60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі,
61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв
62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу.
63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,
64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,
65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор
66] Списом Патрокла уб’є й багатьох іще воїв погубить
67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.
68] Гектора вб’є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.
69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний
70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї
71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.
72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних
73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,

71. Ахейці захопили Трою, хитрощами ввівши туди дерев’яного коня із схованими в ньому воїнами. Зробити так порадив їм Одіссей, а йому цю хитрість навіяла Афіна.

74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я
75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою
76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна,
77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю”.

78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера,
79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася.
80] Так наче лине уява в людини, що світу багато
81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє —
82] “Там би я й там побував!” — і багато що іншого мріє, —
83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера.
84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі
85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове
86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.
87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди
88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша
89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:

87. Феміда — дочка Урана й Геї, богиня права і справедливості.

90] “Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже!
91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?”

92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:

93] “Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш,
94] Серце у нього яке — і суворе, і високодумне.
95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну,
96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів’я
97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду,
98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму,
99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий”.

100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера.
101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась
102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами
103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:

104] “От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса!
105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом
106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль,
107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає
108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно.
109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає.
110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло —
111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший,
112] В битві поліг, — велетенський Арей величавсь його батьком”.

113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками
114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:

115] “Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні,
116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись,
117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом,
118] В поросі, змішанім з кров’ю, між трупів на полі валятись!”

119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні
120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле.
121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим,
122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських,
123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних,
124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа,
125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея
126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа
127] Набік і з словом звернулася до роз’ярілого бога:

128] “Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе
129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив!
130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера,
131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись?
132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши,
133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому,
134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха?
135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних
136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати,
137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний!
138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина!
139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших
140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо
141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!”

142] Мовивши, в крісло садовить вона роз’ярілого бога.
143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона
144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських,
145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:

146] “Зевс наказав вам обом якнайшвидше з’явитись на Іду.
147] Отже, з’явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям,
148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає”.

149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера
150] Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися.
151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
153] Гаргару, — хмара його запашна, мов вінок, огортала.
154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:
156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,
157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:

158] “Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій
159] До владаря Посейдона, — вістунко, не будь неправдива!
160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив
161] І повертався на збори богів або в море священне.
162] А не послухає слова мого і не зважить на нього —
163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,

164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене
165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,
166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем
167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?”

168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина
171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,
172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда
173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:

174] “З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,
175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.
176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив
177] Та повернувся на збори богів або в море священне.
178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,
179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою
180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить
181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,
182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем
183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?”

184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:

185] “Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!
186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!
187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:
188] Зевс і я, а третій — Аїд, над підземними владар.
189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку
190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння
191] Сивеє море, Аїдові — мороку темна оселя,
192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.
193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.
194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,
195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.
196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.
197] Краще своїми суворими хай научає словами
198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,
199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!”
200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:

201] “Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,
202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?
203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.
204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших”.
205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:

206] “Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.
207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.
208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,
209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі
210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє.
211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.
212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, —
213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,
214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,
215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче
216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,
217] Знає хай — виникне з ним ворожнеча у нас невигойна”.

218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель,
219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.

220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:

221] “Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним!
222] Он подивись — земледержець, могутній землі потрясатель,
223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву
224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,
225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.
226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого
227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві
228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.
229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду
230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.
231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!
232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї
233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.
234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,
235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї”.

236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,
238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.
239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, —
240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,
241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,
242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.
243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:

244] “Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль
245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?”

246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний:
247] “Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною?
248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв
249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний
250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив?
251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині
252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання”.

253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:

254] “Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон
255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, —
256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше
257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе.
258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим
259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних.
260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми
261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських”.

262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду.
263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем,
264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині
265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись,
266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах
267] В’ється за вітром, — своєю пишається він красотою.
268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські.
269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро
270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши.
271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять
272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів,
273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста
274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо;
275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу
276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають.
277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою
278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали,
279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить,
280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала.
281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв,
282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець
283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв
284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні.
285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

286] “Леле! Велике я диво побачив своїми очима!
287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами
288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався,
289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів.
290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті
291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна
292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса
293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою.
294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам.
295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити,
296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші,
297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами
298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,

299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться”.

300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта,
302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона,
303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших
304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом
305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало.
306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор
307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши
308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну,
309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник,
310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити.
311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.

312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені
313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли
314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні,
315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись,
316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла,
317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом.
318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,
319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди.
320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,
321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях
322] Духом охляли вони і забули про запал одваги.
323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу
324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі,
325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, —
326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху
327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.

328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм.
329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний.
330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних,
331] Другий соратником був Менестея, великого духом.
332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса.
333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею,
334] Братом Бантові рідним. Осельником був він Філаки,
335] Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата
336] Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея.
337] А богорівний Іас вождем був афінського війська,
338] Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола.
339] Полідамант умертвив Мекістея, Політ же — Ехія
340] В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий.
341] Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той
342] В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя.
343] З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,

344] Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно
345] Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись.
346] Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:

347] “До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште!
348] Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі,
349] Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри
350] Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки
351] Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!”

352] Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях,
353] Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої
354] Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней
355] З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними
356] Легко обрушив ногами краї глибоченного рову,
357] Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу
358] Довгу, завширшки таку, як спис пролетіти здолає,
359] Кинутий мужем, який свою випробовує силу.
360] Рушили шляхом тим лави троян. Аполлон перед ними
361] Ніс неоцінну егіду, і вал зруйнував він ахейський
362] Легко так само, як часом на березі моря дитина
363] Щось у безвинній забаві з піску побудує сипкого
364] Й, граючись, ніжками потім чи ручками геть поруйнує.
365] Так же, осяйливий Фебе, і ти зруйнував без зусилля
366] Труд і старання аргеїв, самих же примусив тікати.

367] Лиш кораблів досягнувши, в утечі вони зупинились
368] І один одному дух бадьорили, підносячи руки
369] До всемогутніх богів, і кожен з них щиро молився.
370] Нестор моливсь найщиріш староденний, опора ахеїв
371] Певна, обидві руки піднімаючи в зоряне небо:

372] “Зевсе, наш батьку, як в Аргосі хто, на пшеницю багатім,
373] Палячи тучнії стегна биків чи овечок, молився
374] Про поворот свій додому, й ти схвально кивнув головою, —
375] Це спогадай і день згуби від нас одверни, олімпійче,
376] Не дозволяй тим троянам украй подолати ахеїв”.

377] Так він молився, і голосно Зевс загримів велемудрий,
378] Вчувши палкі молитви староденного сина Нелея.

379] Щойно трояни почули егідодержавного Зевса
380] Гуркіт, згадали про бій і натисли ще більш на аргеїв.
381] Так, наче вал величезний широкопросторого моря
382] Вище облавків зліта корабельних під тиском могутнім
383] Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає, —
384] Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались,
385] Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився
386] Бій на двогострих списах рукопашний, — ці з повозів били,
387] Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти Г

388] Кидали ратища з мідними вістрями довгі й великі,

389] Що в кораблях для бою морського на дні зберігали.

390] Поки ахеї з троянами ще перед муром змагались,
391] Від кораблів бистрохідних далеко, Патрокл у наметі
392] При Евріпілі хороброму сидячи, лагідним словом
393] Серце йому утішав і сипав на рану пекучу
394] Ліки цілющі, щоб чорні йому заспокоїти болі.
395] А як побачив троян, що вони вже на мур насідають
396] Юрмами, вої ж данайські тікають з розпачливим криком,
397] В грудях не стримав ридань і, долонями гучно по стегнах
398] Ляснувши, смутком глибоким охоплений, став говорити:

399] “О Евріпіле, не можу я далі з тобою лишатись,
400] Хоч я й потрібен тобі, — там бій розпочавсь вирішальний.
401] Хай твій товариш тебе розважає, а я до Ахілла
402] Йти поспішу, до участі в битві його спонукати.
403] Може, хто зна, при помочі божій слова мої збудять
404] Дух його: тільки до доброго дружні вмовляння призводять”.

405] Мовив він так, і вперед понесли його ноги. Ахеї ж
406] Опір троянам чинили; проте, хоч було тих і менше,
407] Від кораблів не здолали ворожу навалу відбити.
408] Та не здолали й трояни, данайські фаланги прорвавши,
409] Аж у середину їх кораблів і наметів дістатись.
410] Так, наче брус корабельний по шнуру вирівнюють точно
411] Руки досвідчені вправного теслі, який бездоганно
412] Знає своє ремесло, перейнявши його від Афіни, —
413] Нарівні так між троян і ахеїв точилася битва.
414] В час той, як воїни інші під іншими бились човнами,
415] Проти Еанта, вповитого славою, виступив Гектор.
416] Тяжко змагались вони при однім кораблі, але марно
417] Цей намагавсь одігнати Еанта й човна підпалити,
418] Той же — відбити його, бо Гектор був ведений богом.
419] В час той Кале’тор, Клітіїв син, що вогонь вже підносив
420] До корабля, був Еантом списом уражений в груди.
421] Тяжко він гримнув об землю, і з рук смолоскип йому випав.
422] Гектор, як тільки побачив, що брат його в перших убитий,
423] І біля чорного впав корабля, й покотився у порох,
424] Голосно так до троян заволав і до воїв лікійських:

425] “Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
426] Не відступайте від бою у тісняві цій надзвичайній,
427] Але рятуйте Кале’тора, що між човнами загинув, —
428] Славне озброєння зняти із нього не дайте ахеям”.

429] Мовивши так, в Еанта він списа блискучого кинув,
430] Схибив, проте, — в Лікофрона, сина Мастора, поцілив, —
431] Що із Кітер був, товариш Еанта, і в домі у нього
432] Жив після того, як мужа убив у Кітерах священних.
433] Гектор в чоло його мідяним вістрям ударив, як поряд

431. Кітери (Кітера) — острів, що лежить південніше Малейського мису, один з найвідоміших осередків культу Афродіти.

434] Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю
435] Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли.
436] З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:

437] “Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш,
438] Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився
439] Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками.
440] Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні
441] Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?”

442] Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього
443] З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима
444] З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати.
445] Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора,
446] Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, —
447] Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней.
448] В’їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу,
449] Гектора врадував він і троян. Та небавом самому
450] Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути.
451] Клітові ззаду вп’ялася у шию стріла велетужна.
452] З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні
453] З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар
454] Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням,
455] їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки,
456] З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти
457] Коней, а сам — у лави передні назад повернувся.

458] Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї
459] Вийняв, і січу спинив би при корабля^він ахейських,
460] Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив.
461] Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши
462] Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив.
463] Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука
464] Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла
465] Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав.
466] Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:

467] “Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу
468] Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука,
469] Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці
470] Я підв’язав, щоб часті виносити здужала стріли!”

471] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

472] “Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими
473] Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий.
474] Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі,
475] Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй.
476] Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого
477] Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!”

478] Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши,
479] Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим,
480] А на могутнє чоло шолом він насунув добірний
481] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
482] Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю.
483] Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.

484] Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли,
485] Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:

486] “Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
487] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу
488] Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я^бачив, —
489] Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли!
490] Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу,
491] Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує,
492] Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати,
493] Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає.
494] До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже,
495] Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши,
496] Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну,
497] Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться,
498] Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї
499] Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!”

500] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
501] З другого боку й Еант до свого заволав товариства:

502] “Сором, аргеї! Тепер залишається нам — чи загинуть,
503] Чи врятуватись, біду від своїх кораблів одвернувши.
504] Чи не гадаєте пішки до рідного краю вернутись,
505] Як кораблі одбере у вас Гектор шоломосяйний?
506] Чи ви не чуєте, як заохочує воїв троянських
507] Гектор та як кораблі нам жадає вогнем попалити?
508] Не у танок-бо іти, а до бою він їх закликає.
509] Кращої бути не може тепер у нас думки й поради,
510] Як з ними руки і сили зчепити в бою рукопашнім.
511] Краще уже чи життя зберегти, чи загинути зразу,
512] Ніж у змаганнях жорстоких із ворогом слабшим так довго
513] Сили виснажувать тут, біля наших човнів мореплавних!”

514] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
515] Схедій, фокеїв начальник, син Перімеда, був зразу ж
516] Гектором вбитий. Вождь піших, славетного син Антенора,
517] Лаодамант поліг од міцної долоні Еанта.
518] Полідаманта рукою був От, Філеїда товариш,
519] Зброї позбавлений, вождь хороброго війська епеїв.
520] Глянув Мегес Філеїд і кинувсь на нього; відскочив
521] Полідамант, і той не поцілив його. Аполлон-бо
522] Сину Пантоя не дав поміж воїв передніх загинуть.
523] Списом своїм утрапив він Кройсмові прямо у груди.

524] Тяжко той гримнув об землю, і зняв він з плечей його зброю.
525] Кинувся раптом на нього Долоп, досвідчений списник,
526] Кращий з бійців Лампетід славетний, народжений Лампом,
527] Лаомедонтовим сином, бурхливого повен завзяття.
528] Він Філеїда у щит посередині списом ударив,
529] Близько підбігши. Але міцний захистив його панцир,
530] Мідною вкритий лускою. Філей колись цей обладунок
531] З міста Ефіри привіз, з узбережжя ріки Селеента,
532] Від владаря Евфета як гість, у дарунок здобувши,
533] Щоб на війні від ворожих бійців його захистом мати.
534] Тож захистив од загибелі нині він синове тіло.
535] В час той Мегес загостреним списом ударив Долопа
536] В гребінь шолома його густогривого, кутого міддю;
537] Збив із шолома шишак той гривастий, і весь він на землю
538] В порох упав, яскравіючи й там своїм пурпуром свіжим.
539] Все ж, на звитягу надіючись, битись Долоп залишився.
540] Та на підмогу Мегесу поспів Менелай войовничий,
541] З списом іззаду спинившись, Долопа в плече він ударив.
542] Вістря шалене навиліт прошило його і крізь груди
543] Спереду вийшло, і ницьма він тут же на землю звалився.
544] Кинулись разо