Іліада: Пісня 11

1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста
2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.
3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду
4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала.
5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв,
6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив —
7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда,
8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними
9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу.
10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно
11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула
12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно.
13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,
14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.

1. Тіфон — син Лаомедонта, Пріамів брат. Був він дуже вродливий, його вподобала Еос, богиня ранкової зорі. Вона забрала його до себе й випросила для нього у Зевса безсмертя, але забула ще попрохати при цьому вічної юності. Тому, не помираючи, він з бігом часу все більше зсихався, зменшувався, його вже можна було класти, як дитину, в очеретяний кошик. Нарешті Еос обернула його на цикаду.

3. Еріда — богиня змагання, суперечки, сварки.

15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв
16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу.
17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий,
20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок;
21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї
22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої.
23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність.
24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі,
25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов’яних.
26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї
27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон
28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.

20. Кінір — за деякими міфами перший володар Кіпру, засновник міста Пафоса, де він запровадив культ Афродіти. Родом із Сирії.

29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно
30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той,
31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала.
32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває,
33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних,
34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов’яних,
35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі.
36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони
37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли.
38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався
39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї
40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього.
41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками
42] Й кінською гривою, — страшно зверху вона коливалась.
43] В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю,
44] Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба
45] Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера
46] Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.

47] Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге
48] Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову,
49] І при озброєнні повнім самі уперед подалися
50] Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку.
51] Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши,
52] Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання
53] Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві
54] Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато
55] До глибочіні А’іду збирався послати Кроніон.

56] З другого боку й загони троян на узвишші рівнини
57] Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта,
58] Коло Енея — в народі, як бога, його шанували, —
59] Трьох Антенора синів — Поліба і з ним Агенора
60] І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу.
61] Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим,
62] Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину
63] Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, —
64] Так же і Гектор: то він у передніх з’являється лавах,
65] То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю
66] Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса.
67] Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами
68] Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа,
69] Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, —
70] Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв
71] В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав.
72] Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе
73] Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна

57. Полідамант — троянський герой, що народився однієї ночі з Гектором. Як Гектор був найдужчий із троян на полі бою, так Полідамант був перший на раді або на зборах.

62. Зловісна зоря — Сіріус.

74] Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала.
75] Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно
76] Кожен в домівці своїй, — стояли збудовані гарно
77] їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу.
78] На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда,
79] Що побажав бойову дарувати він славу троянам.
80] Це не тривожило батька богів. Від інших далеко,
81] Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині,
82] Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв,
83] Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.

84] Доки світало на сході і день розвиднявся священний,
85] Доти з обох боків сипались стріли і падали люди.
86] В час же, як в гірному виярку стане обід готувати
87] Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі,
88] Руки наситив свої, і дух обняла йому втома,
89] Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, —
90] В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги,
91] Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон
92] Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду,
93] Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней.
94] З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда.
95] Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом
96] В лоб йому вдарив, — не стримав шолом його з міді важкої —
97] Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок
98] З кров’ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.

99] Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон,
100] Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю.
101] Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа,
102] З двох Пріамідів — побічного й шлюбного сина, — обидва
103] Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний,
104] Поряд же — славний Антіф був. Колись на галявинах Іди,
105] Де вони пасли овець, зв’язавши лозиновим пруттям,
106] їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх.
107] Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон
108] Першого списом у груди якраз під сосочком уразив,
109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув.
110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне,
111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше
112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий,
113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої,
114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами
115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє.
116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може
117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем,
118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,

119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.

120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті

121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.

122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий —
123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато
124] Золота від Александра узявши — дарунок блискучий! —
125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю.
126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон
127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми.
128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки,
129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом
130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

131] “Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп.
132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха —
133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати,
134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний,
135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських”.

136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали
137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

138] “Ви — Антімаха сини, відважного серцем, що радив
139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая,
140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою,
141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, —
142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!”
143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці,
144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак.
145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він,
146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши.
147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився,
148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги,
149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї.
150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали,
151] Кінних — комонні, аж курява в небо здіймалась клубами
152] Скрізь по рівнині — кінські дзвінкі її ноги здіймали, —
153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон
154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв.
155] Так, наче вітром роздмухане полум’я згубне обніме
156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням
157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, —
158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,
159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні
160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв,
161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали
162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.

163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,

164] І од убивства мужів, сум’яття бойового й від крові.
165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв.
166] Повз надгроб’я прадавнього їла, нащадка Дардана,
167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни,
168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно
169] Гнався Атрід і руки їх кров’ю багрив незборенні.

170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни
171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали.
172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови,
173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі,
174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель;
175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами
176] В карк її, потім п’є кров і нутрощі їй пожирає.
177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон,
178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни.
179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея
180] Падали часто, — списом він так лютував округ себе.

181] А коли мав уже він на місто й на мури високі
182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько
183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди,
184] З неба зійшовши. В руках полум’яні тримав блискавиці.
185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:

186] “Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово.
187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів,
188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв,
190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття
193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде
194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна”.

195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла,
198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми.
199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:

200] “Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний!
201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати:
202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів,
203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,
204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй
205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.
206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде
207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття
208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш

209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна”.

210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда.
211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю,
212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо,
213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна.
214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв,
215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили.
216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон
217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.

218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині,
219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов —
220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх?
221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора,
222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок.
223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму,
224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю.
225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку,
226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього.
227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський,
228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих.
229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті,
230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої.
231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов.
232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися,
233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною.
234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив
235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку.
236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу
237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря.
238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний,
239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні
240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив.
241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним
242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини
243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато:
244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати
245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього.
246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон
247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.

248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами,
249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою
250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата.
251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний,
252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя,
253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.

254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон,
255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі.
256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем.
257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги
258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших.
259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю
260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив,
261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом.
262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця,
263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.

264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих,
265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням,
266] Поки ще рана його гарячою сходила кров’ю.
267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла,
268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню.
269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають,
270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах,
271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують,
272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню.
273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати
274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він.
275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:

270. В міфах згадується одна Ілітія (Ейлейтюя), донька Зевса і Гери, богиня пологів (часом ці самі функції приписувано й самій Гері). У Гомера ж мова йде про кількох богинь Ілітій.

276] “Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену
278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись
279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий”.

280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих
281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні,
282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала,
283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.

284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,
285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:

286] “Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!
287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику
289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих
290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!”

291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,
293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,
294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв
295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.
296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,
297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний,
298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.

299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки
300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?
301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,
302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,
303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.
304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі
305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,
306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,
307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні
308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, —
309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.

310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,
311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,
312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:

313] “Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?
314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє,
315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний”.

316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

317] “Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі
318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний
319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу”.

320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю,
321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона
322] Богоподібного скинув, супутника того державця.
323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних.
324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри,
325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких.
326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше
327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.

328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили
329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся
330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати
331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова
332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери.
333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив
334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки.
335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон,
337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.
338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,
339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,
340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.
341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх
342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.
343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.
345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний
346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] “Знов насувається лихо на нас — оцей Гектор могутній!
348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб’ємо!”

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,
350] Цілячи в голову прямо, — не схибив, по верху шолома
351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,
352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, — високий, потрійний,
353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.
354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,
355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою
356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.
357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,
358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,
359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,
360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.
361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] “Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько
363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!
364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.
365] Все ж покінчу з тобою я,— потім в бою десь зустрівшись,
366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.
367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну”.

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.
369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени,
370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,
371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі,
372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній.
373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа
374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий
375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука,
376] Гостру пускає стрілу, — недарма вона з рук полетіла!
377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши,
378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки
379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380] “Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я
381] Втрапив тобі в підчерев’я й життя тебе зразу позбавив!
382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою
383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!”

384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:
385] “Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти,
386] Тільки б но в кучерях пишних, — на мене ти виступив збройно,
387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли!
388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки!
390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа!
391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану,
392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним.
393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає,
394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши
395] Кров’ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього”.

396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний,
397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну
398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний.
399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати
400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв
402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв.
403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] “Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись
405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю
406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон.
407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце?
408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають,
409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно.
410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають”.

411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками,
412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних
413] І оточили його, готуючи власну загибель.
414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні
415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової,
416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить.
417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього
418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають.
419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили
420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом,
421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта;
422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома.
423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці,
424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив
425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю.
426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом,
427] Рідного брата великим багатством славетного Сока.
428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний,
429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430] “О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві!
431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш,
432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши,
433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!”

434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив
435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв,
436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир.
437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна
438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа.
439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся,
440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

441] “Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча!
442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву,
443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш
444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,
445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!”

446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати.
447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину
448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди.
449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450] “Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину!
451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути.
452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна
453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні
454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно.
455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!”

456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний
457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв.
458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце.
459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея,
460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього.
461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч.
462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих,
463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий,
464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465] “Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний!
466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос,
467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни
468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв.
469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо!
470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись,
471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!”

472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний.
473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни
474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши,
475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах
476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою,
477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна.
478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна,
479] Хижі шакали гірські починають його шматувати
480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить
481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає.
482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само
483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом
484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну.
485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним,
486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни.
487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою,
488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама
490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,
491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.
492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає
493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,
494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато
495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, —
496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний,
497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого
498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,
499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше
500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали
501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.
502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,
503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.
504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,
505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,
506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,
507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.
508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,
509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.
510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

493. Зевсові зливи. — Погода перебуває в Зевсовій владі, отже, він посилає й дощі.

511] “Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!
512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,
513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.
514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший —
515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле”.

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,
517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,
518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.
519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли
520] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив
522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

523] “Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє

524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,
525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди,
526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу —
527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо
528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям
529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі
530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають”.

531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих
532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,
533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,
534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров’ю
535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,
536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно
537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор
538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне
539] Вносив у них сум’яття, не жаліючи гострого списа.
540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,
541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,
542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:
543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем