Горе

Той ранок дійшов до рук,
як сука з останніх сук!
І на прощальному пні
лишились кістки одні…

У відчаю плаче час,
про нас не згадавши за нас,
а глуму накоївши гори…
Цей шлях обізвався:
– Я – Горе…