Гобелени

Вдосвіта
впало росами
сяйвом
у травах зосталось
і насвітанку
пуп’янком
вранішнім зав’язалось –

моє кохання…

Ніжно
над плесом
озера
вибухнуло
багаттям
срібними пелюсточками
вузликами латаття –

твоє кохання…

І у вишневих
сутінках
листям
рудого
клену
долею
заплелося
у запашні
гобелени –

наше кохання…