Гнів

Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.

Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
може ж, чомусь навчусь?

Хочеш ти біса торкнутись,
чути як шерсть росте,
в незаймане тіло вткнутись,
пити тепло просте?

Хочеш, я вийду із себе
звіром, що кинув ліс,
як з музики б вийшов Вебер,
як схимник з печер ліз?

Бажаєш найняти вітер –
гніву вже повен млин!
Легені мої відкриті
тільки на п’ять хвилин.

Далі ця злість недоречна,
далі один лечу.
Далі розмова сердечна
з тим, кого сам навчу.