Епоха злоби

Така нещадність до чужих богів,
Що хрипне сталь і рве нестяму порох,
І вража кров хлюпоче з берегів –
Кудись тече крізь злобу і крізь морок.

Це так вроста правиця в рукоять
Тієї шаблі, що хрестила мати,
Це так потоки люті струменять
Над прахом тих, кого вже не чекати.

Спішім туди від музик і забав,
Туди, де правда – непохибний месник, –
Мій ангеле, що жах свій розрубав
Нещадністю до вбитих і воскреслих.