Енеїда: Книга 2

Еней розповідає про зруйнування Трої. Обмануті підступними розмовами полоненого грека Сінона, троянці, незважаючи на застереження жерця Лаокоона, вводять — у місто спорудженого греками великого дерев’яного коня. Заховані в ньому греки вночі вискакують і оволодівають містом. Тінь Гектора з’являється у сні Енеєві. Еней разом з товаришами йде в останній бій. Товариші Енея падають у борні за полонену греками Кассандру. В бою біля Пріамового палацу Пірр убиває Пріама. Венера умовляє Енея тікати з мурів зруйнованої Трої. Еней з утікачами подається на гору Іду.

1] Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.
2] Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:

3] “Біль невимовний мені роз’ятрити велиш ти, царице.
4] Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,
5] й царство їх гідне плачу,— я сам всі ті бачив нещастя,
6] Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,
7] Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,
8] Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.
9] Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі
10] Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди
11] Наші й почути про Трої останню недолю,— хоч серце
12] Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,
13] Я починаю:
14] Данайські вожді, як війна їх зломила
15] Й щастя покинуло — років-бо ж стільки минуло,— натхнені
16] Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,
17] Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву
18] В дар за щасливу дорогу лишили,— пішла така чутка.
19] Потім самі замикають таємно героїв громаду,
20] Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,
21] Цілу його глибину наповняють узброєним військом.

22] Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,
23] Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;
24] Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.
25] На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;
26] Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.
27] Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.
28] Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,
29] Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.
30] Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,
31] Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.

32] Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;
33] Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає
34] В замок його затягнуть, серед мурів поставить. Були це
35] Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.
36] Капій, проте, й також ті, в чиїх головах розум був кращий,
37] Дар цей підступний данайський, цю засідку вкинути радять
38] В море, або підложити вогонь, або черево свердлом
39] Вглиб провертіть, перевірить, що криє той сховок таємний:
40] Так поділилась непевна юрба на два табори різні.

41] Перший тут перед всіма у натовпі люду численнім
42] Лаокоон, розпалившись, збігає з високого замку
43] Й здалека кличе: “Нещасні, яке безголів’я велике
44] В вас, громадяни? Ви вірите, може, що ворог від’їхав?
45] Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?
46] Таж в деревищі або заховались підступні ахейці,
47] Замкнені в ньому, або ця споруда на нашу твердиню
48] Зроблена, щоб заглядала в доми і зверху на місто
49] Впала, чи інший тут підступ; ох, тевкри, не вірте коневі.
50] Як там не буде: данайців боюсь і з дарами прибулих”.

51] Так він промовив і в розмаху сильнім свій спис величезний
52] В бік, у закруглене скріпами черево тої потвори
53] Він заганяє. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,
54] Гуркіт і стогін луною відбились в порожній коморі.
55] От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум
56] Та розтрощити залізом аргейську криївку вказав нам,
57] Троя й ти, замку високий Пріама, донині стояли б.

58] З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські
59] З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині
60] Зв’язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,
61] Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;
62] Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:
63] Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.
64] Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди
65] Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.

66] Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв
67] З них тут один,— ти усіх їх пізнай.
68] Бо як збентежено перед очима він став безборонний
69] І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,
70] Мовив: “О горе, яка ще земля і моря які можуть
71] Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?
72] Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці
73] Ворогом мають мене і крові жадають моєї”.
74] Плач цей зм’ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього
75] Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,
76] Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.
77] Той охолонув від страху та врешті почав говорити:

78] “Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;
79] Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.
80] Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним
81] Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.
82] Може, колись випадково чував ти ім’я Паламеда,
83] З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.
84] Через ганебний донос пеласгійці його покарали

84. Улісс звинуватив Паламеда в зраді, знайшовши у нього сфальшований лист троянського царя Пріама і гроші, що закопав у його наметі сам Улісс. Греки вбили Паламеда (див. рядок 90).

85] Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник
86] Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.
87] Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї
88] Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.
89] Поки він міцно держався при владі й на радах владарських
90] Значення мав його голос, було і ім’я моє знане,
91] Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу
92] Злоба й ненависть Улісса —— всі знають, про що говорю я —
93] Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку
94] Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.
95] І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить
96] В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто
97] Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.
98] Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї
99] Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,
100] Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо
101] Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився.—
102] Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?
103] Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?
104] Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:
105] Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди”.

106] Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,
107] Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.
108] Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:
109] Мали данайці не раз вже покинути Трою, тікати
110] І відступити, втомившись війною, що довго тривала.
111] Ох, щоб були це вчинили! Та часто морські буревії
112] їм замикали дорогу і вітер лякав їх південний.
113] От коли кінь із балок кленових стояв вже готовий,
114] Враз тоді хмари густі зашуміли по цілому небу.
115] Серед безладдя шлемо Евріпіла спитати оракул
116] Феба; він слово сумне приніс нам із храму святого:
117] “Кров’ю і дівчини смертю вітри ви вблагали, данайці,

117. …дівчини смертю…— При вирушенні в Трою греків затримала буря в Авліді; щоб мати благополучне плавання, за провіщанням оракула, вони принесли в жертву дочку царя Агамемнона – Іфігенію (за міфом, Артеміда замінила Іфігенію ланню і взяла дівчину в Тавріду).

118] Як узбереж Іліону взялися дістатись уперше,
119] То й повороту належить вам кров’ю шукать і віддати
120] В жертву життя арголійське”. Народ як почув це віщання,—
121] Серцем стенувся увесь і дрож перейняв усі кості —
122] Доля кого з них обрала, кого Аполлон зажадав з них.
123] З шумом великим тоді ітакієць Калхаса-пророка

122. Ітакієць — Одіссей, правитель острова Ітаки.

124] Тягне в середину натовпу й силує людям відкрити,
125] Що означає богів віщування. Мене не один вже
126] Попереджав про злий підступ митця-лиходія, майбутнє

126. Митець-лиходій — той же Одіссей-Улісс.

127] Мовчки моє прочував. І два п’ятидення зрікався
128] Він кого-небудь назвать і на смерть його цим передати.
129] Ледве з бідою його спонукав ітакієць великим
130] Ґвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.
131] Всі, як один, притакнули й погодились легко на тому,
132] Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого
133] Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,
134] Підготовлялись обряди, мука готувалась солона,

134. … мука готувалась солона…— Стародавні греки і римляни посипали голови жертовних тварин перед тим, як зарізати, мукою, грубо меленою і змішаною з сіллю, та прикрашували їх стрічками.

135] Квітли на скронях стрічки. Та я втік, признаюся, від смерті,
136] Пута порвав і в багнистому озері ніч пересидів
137] Між комишами, аж поки, вітрила напнувши, відплинуть.
138] В мене нема вже надії побачить стару батьківщину
139] й двоє коханих дітей, ані батька, якого люблю я;
140] Може, і їх покарають за втечу мою, щоб помститись,—
141] І надолужать провину мою їх нещасною смертю.
142] Тож на богів я благаю тебе, на небесних, що правду
143] Знають, на вірність, як ще між людьми непорушена є десь:
144] Змилуйсь над лихом великим моїм і людину помилуй,
145] Ту, що тягар оцих злигоднів мусить терпіти безвинно”.

146] Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки
147] Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа
148] Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани
149] Й мовить ласкаво: “Хто б ти не був, але втрачених греків
150] Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:
151] Нащо вони величезного цього коня збудували?
152] Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?”
153] Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,
154] Звільнені руки до неба піднісши: “Вас кличу за свідків,—
155] Каже,— о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні
156] Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,
157] Що їх як жертва носив я,— вже вільно мені потоптати
158] Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни
159] Всі, що їх світові мають явити. Бо жодні закони
160] Рідного краю мене вже не держать. Якби лише, Троє,
161] Вірна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,
162] Так і мене врятувала, як правду скажу і віддячусь.

163] Всю-бо надію данайці і віру в війну розпочату
164] Завжди в Паллади заступництві мали. Та з дня, як безбожний
165] Син Тідея й зухвалий Улісс, винахідник злочинства,
166] Божий палладій із храму святого забрать завзялися,
167] Напад вчинивши і замку сторожу убивши, забрали
168] Образ святий і торкнулись руками кривавими стьожок
169] Діви святої, від тої хвилини надії данайців
170] Враз похитнулись, й упавши, назад покотились. Зламалась
171] Сила данайців, і серце богині від них відвернулось.
172] Знаками ясно своїми дала це Трітонія знати;
173] Ледве поклали у таборі образ, їй очі відкрились,
174] Іскрами блиснули, тіло в солоному поті скупалось,
175] Тричі сама на долівці вона підвелася — о диво! —
176] Аж міднокований спис і щит затремтіли у неї.
177] їм провіщає Калхант, щоб морем тікали; не може
178] Впасти Пергам від аргейської зброї, аж поки віщання
179] В Аргосі знов не спитають та образ, який в кривобоких
180] Суднах везли, не повернуть. Якщо ж вони в рідні Мікени
181] Нині поїхали з вітром, то там вони зброю готують,
182] Ласки шукають в богів і неждано, проїхавши морем,
183] Знову тут будуть,— Калхант ворожіння ті так викладає.
184] Статую цю за палладій, зневажену божу святиню,
185] З волі його збудували, щоб змити нещасну провину.
186] Постать таку спорудить величезну Калхант наказав їм,
187] Бантини збивши дубові, її аж до неба піднести,
188] Так, щоб крізь брами її й через мури міські не втягнути,
189] Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.
190] Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мінерві,—
191] Стріне Пріамове царство й фрігійців руїна велика,
192] Хай же на нього самого відвернуть проклін цей богове.
193] А як затягнуть до міста цей дар ваші руки, війною
194] Азія аж до Пелопових мурів великою піде;

194. …до Пелопових мурів…— до Аргосу і Мікен на Пелопоннесі. Мури ці побудував Пелопс.

195] Доля така ж і наших онуків колись дожидає”.

196] Хитрощам цим і лукавству митця в віроломстві Сінона
197] Віри йняли. Піддалися на сльози нещирі і підступ
198] Ті, кого навіть Тідеїв син, навіть Ахілл ларісійський
199] Не подолали, ні тисячі суден, ні років десяток.

200] ” Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі
201] й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.
202] Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,
203] Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.
204] Аж із Тенеда по хвилях спокійних — тремчу, як згадаю,—
205] В звоях великих два змії на море злягли і прямують
206] Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище
207] Лвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла
208] Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.
209] З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,
210] Кров ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,
211] Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми — сполотніли
212] И порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують
213] Просто до Лаокрона. І спершу тіла обкрутили
214] Двох невеликих синів його змії обидва і давлять
215] Та роз’їдають суглоби. А потім так само й його вже,
216] Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,
217] Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази
218] Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі
219] Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,
220] Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.
221] Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче,
222] В пасоці чорній увесь, отрутою стьожки священні
223] Збризкані, й крики жахливі його аж до неба сягають.
224] Зранений віл так реве, від жертовної вирвавшись смерті

201-224. Опис загибелі Лаокоона та його синів, задушених велетенськими зміями, що їх наслали розгнівані боги. Лессінг у славнозвісній праці “Лаокоон” порівнює Вергілієве зображення з античною скульптурою — групою Лаокоона (знайденою в Римі в 1506 р.), яку створили родоські скульптори в І ст. до н. є.— Агесандр, Полідор і Афінодор, і досліджує питання різниці між літературою і образотворчим мистецтвом.

225] Й скинувши з шиї сокиру, яку йому вбито невміло.
226] Змії обидва чимшвидше у храм поповзли Трітоніди

226. Трітоніда — тобто Мшерва, зображення якої стояло в Трої.

227] Грізної, вгору на замок, залізли під ноги богині
228] Й там заховались під круглим щитом. Тоді знову занило
229] Кожному серце, жахом новим оповите. Це кара
230] Справді заслужена, кажуть, за вчинений злочин спіткала
231] Лаокоона, що вістрям пройняв ту священну споруду,
232] Вбив в її спину свій спис нечестивий. Кричать усі гучно,
233] Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати
234] Ласки богині.
235] Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.
236] Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,
237] Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,
238] Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата
239] Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть
240] Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась
241] В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,
242] Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!
243] В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись,

243. …на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись…— спіткнутись на порозі вважалось в античності лиховісною прикметою.

244] В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми
245] Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,
246] Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.
247] Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,
248] Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи
249] Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути
250] Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.

251] Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася
252] Із океану і пітьмою землю покрила і небо,
253] Вкрила також мірмідонське лукавство; і тевкри на мурах
254] Змовкли, бо сон їм утомлене тіло зморив. Із Тенеда
255] Вже надпливала аргейська фаланга; до бою готові
256] Судна у них, у мовчанні, крізь приязну місячну тишу,
257] Їдуть до добре відомого їм узбережжя. Аж раптом
258] Блиснув вогонь на царському судні. Сінон, врятувавшись

258. Блиснув вогонь на царському судні…— знак, поданий греками Сінонові для того, щоб той відчинив дерев’яного коня.

259] З ласки неправої долі, в цій хвилі данайців, що в кінськім
260] Череві досі ховались, виводить, їм нишком соснові
261] Схови одкривши,— відчинений кінь їх на світ випускає.
262] жваво вожді з деревища порожнього перші вилазять:
263] Стенел з Тессандром, Улісс лиховісний — по спущеній линві,
264] Неоптолем, внук Пелея, Тоант, Акамант і раніше
265] Інших — Махаон, за ним Менелай і сам майстер тієї
266] Хитрої штуки — Епей; в місто, сном і вином оп’яніле,
267] Входять усі і, убивши сторожу, в відчинені брами
268] Військо впускають, загони, що в змові були, об’єднавши.

269] Був саме час, коли в дар від богів нам надісланий перший
270] Сон огортає знеможений люд, милим гостем приходить,
271] В хвилі тій Гектор приснився мені, засмучений дуже;
272] Плакав рясними сльозами, понесений возом, як з ним це

272. ..-понесений возом…— Гектор з’являється Енеєві в сні у такому вигляді, який він мав, коли Ахілл волочив його мертвого на колісниці навколо мурів Трої.

273] Сталось колись; обкипілий весь чорною кров’ю, в пилюці;
274] Ремінь у ноги напухлі уп’явся. Ох, як виглядав він,
275] Як же не схожий на Гектора був він того, що вертався
276] В зброї Ахілловій з бою або як на судна данайські

276. …в зброї Ахілловій…— Гектор заволодів зброєю Ахілла, перемігши в єдиноборстві його найсердечнішого друга Патрокла, що вийшов на бій у доспіхах побратима.

277] Кидав фрігійські вогні,— брудна борода обгоріла,

277. …кидав фрігійські вогні…— Гектор запалив кораблі данайців, коли ображений Ахілл не брав участі в битві.

278] Злиплось волосся в крові, і ранами весь він укритий,
279] Що коло мурів отчизни він стільки зазнав їх у битвах.
280] І мимоволі, здавалось, заплакав я сам і крізь сльози
281] Мовив тоді до героя, озвавшись сумними словами:
282] “Світло Дарданії, тевкрів надіє з надій найвірніша,
283] Де ти так довго барився, з якої країни приходиш?
284] Гекторе, наш довгожданий, гей, як ми тебе привітаєм
285] Після сконання стількох твоїх рідних, по злигоднях всяких
286] Цілого люду і міста, ослаблені дуже на силах?
287] Чом це я рани ці бачу?” А він на те все ані словом ,
288] Не відповів на ті марні питання; і, важко зітхнувши,
289] Мовив лиш: “Сину богині, тікай, від пожежі рятуйся;
290] Вдерся вже ворог на мури, вже валиться Троя висока.
291] Досить, проте, й для вітчизни цього, й для самого Пріама.
292] Збройній руці якби можна Пергам рятувати, то, певно,
293] Ця ось правиця моя врятувала б. Святі свої речі
294] Троя тобі доручає й пенатів; бери їх з собою,
295] Будеш в них мати супутників долі; великих шукай їм
296] Мурів; ти сам побудуєш ті мури, проїхавши море”.
297] Мовив це й в руки узяв він і Весту могутню, й пов’язки,

297. Пов’язки — священні пов’язки богів.

298] і негасимий вогонь, і з святилища все це виносить.

299] Зойками різноманітними повниться місто тим часом
300] Більше й все більше,— хоч батька Анхіса домівка стояла
301] Осторонь інших, густими деревами щільно укрита,—
302] Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.
303] Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху
304] Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.
305] Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви
306] Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку
307] й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє
308] Працю волів, позносить ліси на узгір’ях,— і стане
309] Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.
310] Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:
311] Підступ данайський відкрився. Уже Деїфоба оселя
312] Впала, велична, Вулканові в жертву, уже загорівся
313] Близький сусід Укалегон,— Сігейська затока палає

313. Укалегон — замість дім Укалегона.

314] Світлом відбитим. Лунають десь сурми, гук воїнів чути.
315] Зброю вхопив я безтямно, хоч що вже тепер у тій зброї?
316] Та спалахнув я бажанням зібрати загін і на замок
317] Кинутись разом,— шаленство і гнів навіть розум виводять
318] Із рівноваги,— збагнув я, як гарно загинути в битві.

319] Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї
320] (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить
321] Утвар священну, богів переможених, внука малого
322] Й мов непритомний біжить до порогів. “Гей, Панте,— волаю,—
323] Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?”
324] Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:
325] “Б’є вже остання година, Дарданії день неминучий.
326] Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава
327] Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий
328] В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці
329] В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний
330] Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує
331] Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті
332] Брами,— без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!
333] Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;
334] Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові
335] Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп
336] В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними”.
337] Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,
338] В бій і вогонь я іду, куди чорна Ерінія кличе,
339] Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. Надходять
340] Друзі Ріпей і Епіт, у боях дуже славний, у сяйві
341] Місяця ще надійшли Гіпаніт і Дімант, а за ними
342] Разом стає у ряди і Кореб молодий, син Мігдона.
343] Щойно останніми днями він в Трою прибув випадково,
344] Гнало його до Кассандри гаряче кохання; тепер він

345] 50
346] В поміч фрігійцям ішов і Пріаму, бо був його зятем.
347] Ох, безталанний, не чув він того, що у приступі шалу
348] Суджена там віщувала.
349] Щойно побачив їх разом усіх я, готових до бою,
350] Так я тоді до них мовив: “Молодці, серця наймужніші
351] В вас надаремно, якщо забажали з’єднатись зі мною,
352] З тим, що на смерть іде певну. Ви бачите, що нам судилось.
353] З храмів святих, вівтарі залишивши, боги усі вийшли,
354] Ті, на яких ця стояла держава! Йдете рятувати
355] Місто в пожарі’. Умрімо ж, в середину киньмося бою!
356] Є для побитих один порятунок — рятунк;’ не ждати*
357] “Цимисловами ще шалу додав я серцям молодецьким.
358] Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,
359] Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом
360] Висхлим залишені десь вовченята чекають,— і ми так
361] Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,
362] Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом
363] Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства
364] Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?
365] Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;
366] Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,
367] Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.
368] Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров’ю змивають,
369] Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть
370] І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;
371] Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні.

372] Перший з данайців попав Андрогей нам негадано в руки
373] Разом з загоном великим; вважав нас за дружні фаланги
374] Він, не впізнавши, й таким озивається приязним словом:
375] “Гей же, мужі, поспішайте, чого це ви так забарились?
376] Інші Пергам, що в пожарі горить, по шматочку розносять,
377] Ви ж тільки зараз у бій вирушаєте з суден високих?”
378] Мовивши це і відповідь мавши якусь невиразну,
379] Врешті таки зрозумів, що у вир ворогів він потрапив.
380] Весь охолонув і, скрикнувши, миттю назад він одскочив.
381] Так, наче десь у колючих кущах несподівано ступить
382] Хтось на гадюку і раптом, злякавшись, тікає від неї,
383] Люто-бо шию свою підняла вона темно-зелену,—
384] І лянувши, так затремтів Андрогей і почав утікати.
385] Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаєм.
386] І незнайомих з місцевістю й лютим охоплених жахом
387] Стелимо трупом, і спершу сприяє роботі цій доля.
388] Успіхом цим запалившись, Кореб до своїх покликає:
389] “Друзі, де доля й рані нам дорогу рятунку вказала
390] Й де нам прихильність являє, туди ми за нею ходімо:
391] Нумо, щити заміняймо й данайські візьмімо відзнаки;
392] Підступ чи мужність це буде, хто стане питать, коли йдеться
393] Про ворогів? Самі зброю дадуть”. Так сказав і гривастий
394] Із Андрогея шолом надіває, і щит, що мав пишний
395] Герб, він бере собі, меч він аргівський до боку чіпляє.
396] Те саме роблять Ріпей і Дімант, і за ним уся молодь
397] Радо, і кожний з них зброїться в свіжу добичу. Йдемо всі,
398] Межи данайців вмішавшись, та бог не пішов наш за нами.
399] Темної ночі цієї, у січі зустрівшись, багато
400] Билися ми, багато ахейців послали до Орка.
401] До кораблів своїх, до узбережжя одні з них тікають,
402] Інші, в ганебнім перестраху, знов у те черево кінське
403] Лізуть і криються там, у знайомій уже їм утробі.

404] Гей, ні на що проти волі богів нам не слід сподіватись.
405] Ось витягають Кассандру, Пріамову доньку, з святого
406] Храму Мінерви; розпатлані коси у неї, до неба
407] Марно підводить палаючі очі; підняти лиш очі
408] Може вона, бо руки їй ніжні в окови закуто.
409] В лютому шалі Кореб не міг цього знести і кинувсь
410] В саму середину тої фаланги, собі на загибель.
411] Всі ми за ним поспішаєм і в збиту вриваємось січу.
412] Вперше тоді із покрівлі святинь наших сипнулись
413] Густо удари на нас, і зчинилась різня нещаслива.
414] Виглядом зброї і грецьких шоломів вони обманулись.

415] З криком гучним і данайці тоді, озлобившись за втрату
416] Дівчини, в наступ пішли, Аякс поміж ними завзятий,
417] З ним два Атріди і слідом усе долопійське їх військо.
418] Так противійні ударять на себе вітри, як зірветься
419] Буря, і Нот, і Зефір, а зі сходу як злине на конях
420] Евр і ліси заскриплять, скаженіє Нерей із тризубцем,

420. Нерей із тризубцем — морський бог Нерей, як і Нептун, має в руках тризубець — символ влади над морем.

421] Аж у найглибших безоднях морськії запіняться хвилі.
422] Навіть і ті, що у темряві ночі ми їх розігнали
423] Хитро й по цілому місту розвіяли їх, надбігають.
424] Перші вони і щити пізнають, і підмінену зброю;
425] Зраджує в мові різниця; пропало все,— в них перевага.

425. …зраджує в мові різниця…— греки, які повернулись після втечі, дізнаються про обман по різниці в мові.

426] Перший Кореб від руки Пенелея при вівтарі самім
427] Збройногрізної богині упав і Ріпей, з-поміж тевкрів

427. 36ройногрізна богиня — Мінерва (Афіна-Паллада).

428] Найсправедливіший, був-бо він правди найбільший поборник
429] (Але судилось не те йому); впали Гімант і Гіпаніс,
430] їх свої рідні убили. Й тебе від загину не встигла,
431] Панте, побожність велика твоя врятувати, ні навіть
432] Світлий вінець Аполлона. Ти, попеле Трої й останній
433] Пломінь життя моїх рідних, ви свідками будьте, що ввашій
434] Хвилі останній я стріл і пригод не злякався данайських;
435] І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже
436] Доля таке присудила. Тоді завертаємо звідти
437] Я, і Іфіт, і Пелій зі мною (Іфіт із них старший
438] Віком, Уліссом був ранений Пелій), до дому Пріама
439] Разом прямуємо, звідти-бо чуємо крики. Тут щойно
440] Бій розгорівся великий, неначе б ніде не було вже
441] Іншого бою й ніхто вже й не гинув у цілому місті;
442] Січу завзяту побачили ми, як оселі данайці
443] Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитів, облягають

443. …черепахи зробивши з щитів…— бойовий прийом римських легіонерів: римські солдати тримали над головою щити так, що краї їх заходили один за один і могли захистити від будь-якої зброї.

444] В дверях пороги, до стін приставляють драбини і лізуть
445] Аж на одвірки щаблями, лівицею щит наставляють
446] Як охорону від списів, правицею ж кроков сягають.
447] З другого боку дарданці зривають і вежі, й покрівлі
448] Цілі з домів, як побачать, що все вже пропало, щоб ними
449] Аж до хвилини останньої замість знаряддя боротись;
450] Сволоки, золотом ковані, предків старинні прикраси,
451] Тягнуть зі стелі, а інші, кинджали загострені взявши,
452] Всі обсадили пороги й їх строєм тісним захищали.
453] Дух свій піднісши, йдемо в оборону ми царського дому,
454] Поміч героям нести і додать переможеним сили.

455] Двері були потайні, і пороги, і хід для домашніх
456] Межи Пріама палатами, скриті одвірки в затиллі.
457] Ними-то звикла була Андромаха сердешна ходити,
458] Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб відвідать
459] Свекрів і Астіанакта, синочка, до діда водити.
460] Лізу туди аж на верх я покрівлі найвищої, звідки
461] Кидали списи рукопаш тевкри нещасні даремно.
462] Скраю там башта стояла, що гребнем вершини своєї
463] Аж до зірок піднімалась, і з неї на Трою дивитись
464] Звикли вони, на флот і на табір данайський. її-то
465] Ми доокола залізом підважуєм, там, де в найвищім
466] Поверсі споєння вже попустило й хиталось; з підвалин
467] Давніх виважуєм і вивертаємо. Скинена раптом,
468] Валиться з гуком і широко шереги криє данайські.
469] Вслід їм і інші підходять. Тепер вже ніщо не вгаває,
470] Ані каміння, ні інше знаряддя…

471] А у передсінку самім, на першім порозі лютує
472] Ііфр, аж виблискує сяйвом на ньому озброєння мідне.
473] Наче той вуж, що отруйного зілля наївся й на світло
474] Виповз, набряклий узимку, в холодній землі він ховався,
475] лині ж він, скинувши шкуру стару, випинається свіжий,
476] Юності повен, блискучий, угору здійма свої груди,
477] В’ється хребет обручами ковзкими, він пнеться до сонця,
478] З пащі троїстий язик висуває. А разом із Пірром
479] І Періфант премогутній, і Автомедонт з ним, возничий
480] І зброєносець Ахіллів, і вся із ним скіроська молодь:
481] Всі підступають під замок, вогні на покрівлю всі мечуть.
482] Сам він між першими взяв двоєсічну і гостру сокиру,
483] Й нею пороги рубає, і мідні зриває з устоїв
484] Двері, і, швидко дубові бервена міцні прорубавши,
485] В них розсуває велике вікно, наче пащу широку.
486] Видно середину дому, відкрилися довгі покої
487] Давніх царів і Пріама, приміщення їх потаємні.
488] Видно і воїнів збройних було на вхідному порозі.

489] Всюди мішається плач з жалюгідною там метушнею,
490] Зойк і ридання жіночі в просторих лунають світлицях,
491] Крики до зір золотих долітають. Жінки по кімнатах,
492] Жахом прибиті, блукають і двері, обнявши, цілують.
493] Пірр напирає із силою батька — сторожі й запорам
494] Не зупинить його. Від тарана, що гатив по одвірках,
495] Зрушилась брама й, зірвавшись з устоїв, упала. І Іробоєм
496] Роблять дорогу. Промощують доступ і перших вбивають,
497] Вдершись, данайці і закуток кожний наповнюють військом.
498] Навіть, прорвавши загати, потік так не плине шумливий,
499] Що, крутежами пробившись крізь греблі, згори через ниви
500] Рине скажено на луки кругом і худобу і стайні
501] Тягне далеко з собою. На власні я очі там бачив
502] Неоптолема, як бивсь він завзято, й Атрідів обох я
503] Бачив там на порозі, й Гекубу, і сотню невісток,
504] Бачив Пріама, як кров’ю зливав вівтарі і вогонь той,