Енеїда: Книга 12

Незважаючи на умовляння Латина і сльози Амати, Турн зважується на двобій з Енеєм, який без заперечень його приймає. Умови бою з обох сторін підтверджуються клятвами. Турнова сестра Ютурна, за намовою Юнони, підбурює рутулів почати замість того загальну битву, причому в ній поранено самого Енея. Зрадівши з цього, Турн іде в наступ на троянців. Еней, рану якого зціляє Венера, повертається в битву і довго шукає зустрічі з Турном. Цариця Амата, гадаючи, що Турна вже вбито, кінчає життя самогубством. Турн виходить на двобій з Енеєм. З волі Юпітера Ютурна відступає від брата, і Еней після тривалого бою убиває свого головного ворога.

1] Турн, як побачив, що битва кривава латинів зламала,
2] Втратили дух вони, й очі усіх на ньому зупинились,
3] З нього жадають здійснить обіцянку, то сам запалився

3. … обіцянку…— перемогти Енея.

4] Непримиренністю й гордим завзяттям. Мов лев на пунійських
5] Пастівнях, ранений тяжко у груди ловцями, до бою
6] Рветься завзято і м’язами трусить на шиї гривастій,
7] Ломить безстрашно той спис, що вбив йому в тіло злочинець,
8] З ревом вишкірює пащу криваву. Так само і в Турна
9] Лють зайнялась невгамовна у грудях. Тоді до царя він

9. …до царя…— до Латина.

10] Раптом озвався і так у збентеженні став говорити:
11] “Турн відкладати не буде, не мають причини ламати
12] Слово енейці нікчемні, ані договір відміняти.
13] Я виступаю назустріч. Готуй же, мій батечку, жертву,

13. Готуй же, мій батечку, жертву…— Будь-якому договору передували релігійний акт жертвоприношення і молитва.

14] Лагодь умову. Бо я або скину цією рукою
15] В Тартар дарданця, із Азії втеклого,— хай же сідає
16] Військо латинське і стежить за боєм, залізом спростую
17] Сам звинувачення спільне,— або вже нехай переможе
18] Й візьме жоною Лавінію”. Але із серцем спокійним
19] Відповідає Латин: “О, юначе з душею героя,
20] Скільки в завзятті нестримному рвешся вперед ти занадто,
21] Стільки повинен я все розсудить і в турботі про тебе
22] Зважить всі випадки. Маєш ти й Давнове батьківське царство,
23] Й міст є у тебе багато, здобутих твоєю рукою,
24] Й золото є у Латина, і рад він тобі його дати.
25] Інших дівчат є в латинів багато славетного роду
26] В землях Лавренту. Дозволь же гірку тобі правду сказати,
27] Щиру, без хитрощів, ти ж її добре затям собі в серці.
28] Доньку свою ні за кого з усіх женихів я тутешніх
29] Видать не міг (про це мені люди й боги віщували).
30] Здоланий я лиш любов’ю до тебе, спорідненням кровним,
31] Жінки сумними сльозами і, узи усі перервавши,
32] Взяв наречену від зятя, за зброю вхопивсь нечестиво.

32. …від зятя…— від Енея.

33] Бачиш ти, Турне, які з того дня мені стались пригоди,
34] Війни які, і скільки ти перший трудів перетерпів.
35] Двічі побиті у битві великій, італів надії
36] Ледве підтримать ми можемо в місті. Ще Тіброві води
37] Теплі від нашої крові, все поле кістьми забіліло.
38] Як же вертатись назад? Не безглуздя нам мислі міняє?
39] Якщо по Турновій смерті в них бачити друзів готов я,
40] Чом не кінчити війну, коли він і живий, і здоровий?
41] Що мені скажуть рідні рутули й Італії решта,
42] Якщо на смерть — згинь це слово! — послав би тебе я, що сватать
43] Доньку у мене хотів? На війні ж то усяке буває.
44] Май милосердя до батька старого, що в рідній Ардеї
45] Тужить, далеко від тебе”. Проте невгамовного Турна
46] Не зупинила ця мова. Ще дужче горить він, від ліків
47] Дужче хворіє. Як мова вернулась, почав говорити:
48] “Мій найдорожчий, покинь ту журбу, яку маєш за мене,
49] Дуже прошу тебе, смертю дозволь мені славу здобути.
50] Кидать списами і сіять залізо й ми вміємо, батьку,
51] Кров і від наших ударів тече. О, буде далеко
52] Мати богиня, щоб ніжно в жіночу хмарину окутать,

52. Натяк Турна на допомогу Енею з боку Венери в Троянську війну.

53] Як утікатиме він, та й самій щоб у тіні сховатись”.

54] Та, боячися нового війни повороту, цариця
55] Плакала й, вмерти готова, так мовила зятю палкому:
56] “Турне, як в серці твоєму є шана якась до Амати,—
57] Цими словами гіркими тебе заклинаю: в нещасній
58] Старості нині мені ти єдина надія і захист;
59] Честь ти й держава Латина, і дому єдина підпора.
60] Лиш одного я прошу: відмовся із тевкрами битись.
61] Знай-бо, яка б тебе доля у тому бою не постигла,
62] Буде й моя вона: кину з тобою і я осоружний
63] Світ цей, не буду як бранка на зятя Енея дивитись”.
64] Матері слів цих Лавінія слухає й росить сльозами
65] Щоки гарячі; палка соромливість вогняним рум’янцем
66] Личко розпалене вкрила. Немов хто багрянцем кривавим
67] Кість би слонову торкнув, або у трояндах рожевих
68] Ніжно б лілеї умить забіліли, така була барва
69] Личка дівочого. Серце у нього щемить від кохання,
70] Очі втопив у дівоче лице; і ще дужче жагою
71] Битви палає і коротко так до Амати він мовить:
72] “Мамо, коли я на Марсів завзятий двобій вирушаю,
73] Не проводжай ти сльозами мене, цим віщанням журливим,—
74] Турн все одно-бо від смерті не вільний. Ти зараз, Ідмоне,
75] Перекажи владареві фрігійському слово немиле:
76] Тільки-но виїде завтра рожева Аврора на обрій
77] У колісниці багряній, нехай не веде своїх тевкрів
78] Він на рутулів, хай рать відпочине й фрігійська й рутульська;
79] Нашою кров’ю ми долю війни вирішаймо; на тому
80] Полі обом нам дружини Лавінії треба шукати”.

81] Так він промовив, і швидко додому вернувся, й, звелівши
82] Коні собі привести, аж зрадів, як до нього заржали.
83] В дарі величнім Пілумнові їх ще дала Орітія,
84] Білі, біліші від снігу, від вітру прудкіш. Довкола
85] Стали і жваві погоничі їх і, простягши долоні,
86] Груди поплескують, чешуть їм шиї гривасті. А сам він
87] Панцир вдягає на плечі, що золотом сяє й металом
88] Ьілим, а потім ще меч він бере в свої руки і щит свій;
89] Червоногривий шолом і той меч, який Давнові-батьку
90] Викував бог, повелитель вогню, і у хвилях стігійських

90. …бог, повелитель вогню…— Вулкан.

91] Загартував ще розжарений. Списа міцного своєю
92] Дужою взяв він рукою; той спис на середині самій
93] В залі стояв, на колону могутню опертий; з аврунка
94] Актора був це трофей. Ним із силою Турн потрясає
95] й мовить: “О списе мій вірний, мойого бажання ніколи
96] Ще ти не зрадив; настала хвилина рішуча; то Актор
97] Мав тебе дужий, тепер ти у Турна в правиці. Вчини ж бо,
98] Щоб повалився у порох півмуж той фрігійський, а сильні

98. …півмуж той фрігійський…— Еней. Так негативно характеризують його вороги.

99] Руки мої, з нього панцир ізнявши, самого роздерли,
100] Кучері ж, звиті гарячим залізом і міррою злиті,
101] Геть забруднили”. Отак він шаліє, лице облилося
102] Жаром, аж іскрами сипле, а очі вогнем розгорілись.
103] Страшно реве, наче бик, коли перший він бій починає,
104] Впреться ногами у пень і пробує гнів свій зігнати,
105] Та лиш вітрам посилає удари або розкидає
106] Купи сипкого піску, готуючись герць починати.

107] Та одночасно і грізний Еней, у Венериній зброї,
108] Запал до бою в собі нагнітає й роз’ятрює гнів свій,
109] Радий, що може таким договором війну закінчити.
110] Друзів він тим потішає своїх і сумного Іула,
111] Страхом повитого, і про свою їм нагадує долю,
112] Каже мужам занести його згоду Латину цареві,
113] Певного миру умови від нього йому пред’явити.

114] Вранці, лиш заграва рання верхів’я гірські золотити
115] Світлом взялася, а з глибу морського вже сонячні коні
116] Вийшли і з ніздрів, угору піднятих, сипнули промінням,—
117] Тут же, під мурами міста великого, міряли поле

117. …міста великого…— Лаврента.

118] Й підготовляли для бою й рутули, і тевкри і ватру
119] В самій середині, й спільним богам вівтарі із дернини;
120] Воду несли і вогонь, а на них фартухи пурпурові
121] й зелень на скронях. Із брами густими спливають рядами
122] Збройні авзонські полки. А з противного боку троянське
123] Військо й тірренське, всілякого роду, озброєні, наче
124] Грізний їх Марс викликає до бою. Поміж тисячами,
125] Сяючи золотом та багрецем, їх вожді пробігають.
126] Був тут Мнестей, Ассарака нащадок, хоробрий Азілас,
127] Славний був витязь комонний Мессап, покоління нептунське.
128] Знак лиш дали, і кожен зайняв своє місце. Вбивають
129] Ратища в землю й щити опирають. Цікаве жіноцтво
130] Вибігло й чернь безборонна, і древні діди теж обсіли
131] Башти й покрівлі домів, інші товпляться в брамах високих.
132] Зверху гори, яка нині Альбанською зветься,— тоді ще
133] Ймення не мала, ні слави й хвали,— в тому часі Юнона,
134] Все оглядаючи перед собою, на поле дивилась.
135] Бачила там і лаврентів ряди, і троянців загони,
136] Й місто Латина. Богиня до Турна сестри, теж богині,

136. Сестра Турна — Ютурна була водяною німфою і однією з незліченних коханок Юпітера.

137] Що під опікою в неї озера і ріки шумливі
138] (Сам бог Юпітер її наділив, ефіру владика,
139] Честю цією за те, що забрав її цноту дівочу),
140] Так промовляє: “Німфо, окрасо річок, наймиліша
141] Серцю моєму, ти знаєш про те, що з усіх латинянок,
142] Тих, що в Юпітера, духом великого, мали невдячне
143] Ложе, тебе я єдину взяла і з охотою в небі
144] Місце дала тобі. Знай же про біль твій, щоб ти не жалілась
145] Потім на мене, Ютурно. Лиш поки здавалось, що доля
146] Лагідна й парки на те дозволяють, щоб справи латинські
147] Добре стояли, я Турна і мури твої боронила.
148] Нині я бачу, що цей молодець на зустріч невірній
149] Долі іде, що день парок і сила ворожа вже близько.
150] Я на цю битву й на ці договори не можу дивитись.
151] Ти, якщо маєш відвагу що вдіять для брата, то швидко
152] Йди туди, так і належить сестрі. Але, може, ще прийдуть
153] Кращі часи для нещасних”. Заледве сказала слова ті,
154] Сльози рясні у Ютурни з очей полилися. Без ліку
155] Б є кулаками себе вона в груди свої благородні.
156] “Це не на сльози пора,— їй Сатурнова донька Юнона
157] Каже,— йди швидше і брата рятуй, якщо можна, від смерті,
158] Може, війну ще продовжиш, укладений договір зірвеш.
159] Я тобі раджу, відважся”. Дала настанови й лишила
160] В сумніві, дуже схвильовану, з раною в серці, у смутку.

161] Ідуть тим часом царі. Премогутню особу Латина
162] Четверо коней везуть; оздобою скроней у нього —
163] Променів двічі по шість золотих, а це доказ, що Сонце —
164] Предок його. Турн парою білих на повозі їде

163-164. …Сонце — предок його.— Мати Латина, німфа Маріка, була дочкою бога Сонця (Феба).

165] И широколезими має списами двома. З того боку
166] Ьатько Еней — цей початок всього покоління народу
167] Римського — зоряним сяє щитом, світить зброєю неба;
168] Поряд — Асканій, ця друга надія великого Риму.
169] З табору вийшли; і жрець в білій шаті пригнав щетинясту
170] Свинку, й ягницю вовнисту до ватри жертовної гонить.
171] Всі, повертаючи очі до сонця ясного, що сходить,
172] З рук обсипають крупами солоними жертву, мечами
173] Кінчики шерсті з чола цих тварин обтинають і ватру
174] З жертвенних чаш поливають. Тоді витягає із піхов
175] Меч свій побожний Еней і таке до богів шле благання:
176] “Сонцю і Земле, за вас стільки горя устиг я зазнати,
177] Свідками будьте молитви моєї, і ти, всемогутній
178] Батьку, і ти, його вірна дружино, Сатурнова донько,
179] Будь ласкавіша, володарко неба, до мене, й ти, Марсе,
180] Батьку преславний, що війнами з волі своєї керуєш.
181] Вас я, джерела й річки, закликаю і всі, скільки є вас,
182] Сили божисті високого неба і сині морської!
183] Все ж, як мене Турн авзонський в двобої тепер переможе,
184] Вийти повинні подолані в місто Евандра. З земель цих
185] Вийде й Іул; хай потім ніколи енейці не сміють
186] Напади збройно чинити й пустошити ці володіння.
187] А коли нашого Марса до нас Перемога прихилить,—
188] Скорше я так сподіваюсь, хай божа така буде воля,—
189] Не накажу я, щоб піддані тевкрам були італійці,
190] Й царства для себе не прагну. Тоді хай обидва народи,
191] Жоден не здоланий, злучаться разом, на рівних началах.
192] Дам лиш обряди й богів, а зброя Латинові-тестю

192. Еней бажає бути лише верховним жерцем, а Латин повинен далі царювати.

193] Й влада хай тестю належить. Столицю для мене збудують
194] Тевкри, і назву Лавінія дасть їй”. Еней так промовив.
195] Зараз по ньому Латин, правицю до зір простягнувши
196] Й очі до неба підносячи, так говорить починає:
197] “Я присягаюсь, Енею, так само землею і морем,
198] Й зорями, й дітьми Латони, й дволикого Януса ім’ям,

198. …й дітьми Латони…— Аполлоном і Діаною.

199] Силами божими й храмом святим невблаганного Діта,—
200] Батько, що громом союзи освячує, хай це почує.
201] Руку кладу на жертовник, боги і цей жар мені свідки,—
202] Зірвано мир і союз італійський не буде повіки.
203] Доля яка не була б, жодна сила не змінить моєї
204] Волі ніколи, хоча б затопило потопом всю землю,
205] Хоч провалилося б небо у Тартар. Так, як цей скіпетр,—
206] Він-бо, до речі, тримав своє берло в правиці,— ніколи
207] Віття зеленого з себе не пустить і тіні не кине
208] З часу, як в лісі від пня його стято і він під залізом,
209] Бідний, гілля — своїх рук — і листя — волосся — позбувся.
210] Деревом був він, а нині митцева рука його вбрала
211] В мідну оздобу й латинським батькам віддала, щоб носили”.
212] Цими словами вони закріпляли свої договори,
213] Знаттю оточені. Стали тоді за обрядом тварини
214] Різать над жаром і нутрощі їм ще живим виривати,
215] І на жертовники ставили посуд, наповнений ними.

216] Все ж той двобій ще з початку здавався рутулам нерівним,
217] Тим-то чуттями всілякими їхні серця хвилювались;
218] Надто ж тепер, як побачили зблизька, що сили тут різні.
219] Страх цей підсилив і Турн, що вбік відійшов і смиренно
220] Шану віддав олтарю, свої очі додолу спустивши;
221] Щоки запалися в нього і постать юнацька ослабла.
222] Бачить Ютурна-сестра, що те хвилювання народу
223] Дужче росте, починає мінятись, і падає настрій,—
224] Втиснулась межи ряди, у середину, постать Камерта
225] Взявши на себе. Він з предків своїх був славетного роду,
226] Славен хоробрістю батька і сам у боях заповзятий.
227] Входить вона у середину, цілі своєї свідома,—
228] Сіє між воями вісті всілякі і так промовляє:
229] “Як вам не сором, рутули, за стільки таких ось героїв
230] Слать одного на загибель? Чи силою й кількістю, може,
231] Ми їм не рівня? Ось тут всі троянці, а з ними аркадці
232] Й лави етрусків, що з Турном змагатись їм доля судила.
233] Як доведеться нам битись, то їх лише стільки, що ледве
234] Вистачить в битві на нас вполовину. Він, справді, по смерті
235] Сяде між тими богами, яких вівтарям посвятився,
236] Виросте в славі і житиме вічно в устах свого люду;
237] Ми ж батьківщину загубим зате і змушені будем
238] Гордим служить владарям, ми, що тут на полях так вигідно
239] Розташувались”. Від мови цієї юнацькі все дужче
240] Й дужче уми гарячаться, вже ремствують всі між рядами.
241] У лаврентійців, також і латинців міняється настрій.
242] Ті, що кінця сподівались війні і вбачали у тому
243] Свій порятунок, вже рвуться до бою, і прагнуть умову
244] Ту скасувати, і Турна недолі усі співчувають.
245] Ще додає їм щось більше Ютурна й з високого неба
246] Знак посилає, що жоден сильніше від нього не зрушив
247] Так італійських сердець і не звів їх оманним видінням:
248] Жовтий орел-бо Юпітера, в сонце рожеве злетівши,
249] Птиць надбережних зігнав цілу зграю, гучну і крилату.
250] Раптом спустився на хвилі, поганець, вхопивши у кігті
251] Лебедя дужого. Пильно зорять італійці: всі птахи
252] З криком вернулись з утечі — невидане диво! — й повітря
253] Крилами вщент затемнили, мов хмара, і ворога гонять,
254] Поки не здався він силі й, самим тягарем утомившись,
255] Випустив здобич із кігтів у річку і в хмарі сховався.
256] Гучно тоді всі рутули знак віщий вітають, до бою
257] Руки випрямлюють. Перший Толумній-авгур тоді мовив:
258] “Це було саме оте, чого часто в обітах просив я,
259] Це віщування приймаю, боги його нам посилають.
260] Тож під моїм усі проводом зброю беріте, нещасні,
261] Ви, яких зайда поганий війною лякає, як птахів
262] Тих слабосилих, і нищить насиллями вам узбережжя.
263] Скоро втече він на море глибоке і з вітром помчиться,
264] Станьте лиш ви однодушно у лави густі і цареві,
265] Взятому в вас, допомогу подайте”. Слова ці сказавши,
266] Вибіг вперед він і списа з розгону на ворога кинув;
267] Свиснув той спис і в льоті розрізав повітря. Це сталось
268] Миттю; і миттю крик величезний зчинився, змішались
269] Всі їх ряди, всі серця запалилися в тім хвилюванні.
270] Спис той вдаряє туди, де навпроти у лавах ворожих
271] Дев’ять стояло братів, надзвичайно красивих; зродила
272] Вірна їх жінка єдина, тірренка, Гілліпу-аркадцю.
273] З них одному (це прегарний юнак був, у зброї блискучій)
274] Саме в тім місці, де золотом шитий вперізує ремінь,
275] Там, де під боком кінці два придержує пряжка, пробило
276] Ребра й на жовтий пісок повалило. Загін кинувсь братній,
277] Хлопці завзяті, розпалені жалем, схопили раптово
278] З піхов мечі, підіймають списи й вирушають наосліп.
279] З другого боку побігли ряди лаврентійські, а звідти
280] Ринуть троянці, мов повідь нестримна, а там агілліни,
281] З ними аркадці у зброї барвистій. Одне лиш бажання
282] Всіх огорнуло — зустрітися збройно. Розкинули зовсім
283] Всі олтарі, і всіляке знаряддя летить ураганом
284] Аж попід небо, йде дощ із заліза; а там прибирають
285] Вогнища й посуд. Латин утікає й богів із собою
286] Всіх забирає, що їх, не уклавши союзу, зганьбили.
287] Інші вози запрягають, ще інші —— стрибають на коней,
288] Битись готові й мечі повиймавши. Мессап же бажає
289] Договір цей розірвати, тому на тірренця Авлеста —
290] Той був царем і мав царську відзнаку — конем напирає
291] Прямо на нього. А той, відступаючи, впав нещасливо,
292] Та на олтар, що був ззаду, зваливсь головою й плечима.
293] Просить пощади, нещасний. Мессап же тієї ж хвилини
294] Спис свій, мов сволок великий, згори із коня заганяє
295] Глибоко в нього і так промовляє: “Своє він вже має!
296] Це одна з кращих богам буде жертва”. Сюди італійці
297] Збіглись громадою, зброю стягнули ще з теплого тіла.
298] Тут Коріней захопив з вівтаря головню розжарілу
299] Й з неї вогнем обсмалив обличчя в Ебуза, що ладивсь
300] Вдарить його. Борода загорілася буйна в троянця,
301] Чад розійшовся з горіння. Він зараз стрибнув і рукою
302] Лівою ворога, що розгубився, вхопив за чуприну,
303] Гне його ниць і колінами тисне додолу, і гострий
304] Меч заганяє під ребра. Там меч простягнув Подалірій,
305] Альса бажаючи вбить, пастуха, що у перших був лавах.
306] Альс же сокирою зразу розсік від чола все обличчя
307] До підборіддя йому, і кров’ю, що хлинула з рани,
308] Ворогу тіло й озброєння все водночас орошає.
309] Спокій того огорнув непорушний, заснув він залізним
310] Сном, і тьма навік-віки закрила ясні йому очі.

311] Благочестивий Еней, безборонну простягти правицю
312] Й знявши шолом з голови, своїм голосом дужим закликав:
313] “Гей, ви куди біжите, який знову тут розбрат зчинився?
314] Стримайте гнів свій, ми договір склали і миру умови
315] Стверджені вже. Я один маю право боротися збройно,
316] Отже, дозвольте мені ви й не бійтесь, рукою твердою
317] Згоду скріплю я,— жертва ця Турном мені завинила”.
318] В мить ту, як він говорив це і так їм пояснював справу,
319] З свистом крилата стріла прилетіла і вцілила мужа.
320] І невідомо, з якої руки вона вийшла, чи, може,
321] З вихром яким долетіла, хто дав таку славу рутулам,
322] Випадок простий, чи бог який, може. Непам’ять закрила
323] Славу велику тієї пригоди, й ніхто не хвалився
324] Потім, що він заподіяв Енеєві рану. Побачив
325] Турн, що Еней уступає з рядів бойових, і вожді всі
326] Тут розгубились, і в нього надія вогнем спалахнула.
327] Коней і зброї жадає, на повіз вискакує гордо,
328] Й, віжки тримаючи, мчить, і багато хоробрих героїв
329] Шле на той світ, півживими багато волочить, і трощить
330] Повозом все, і списами, у втечі здобутими, мече.
331] Так, розгулявшись над водами зимного Гебру, кривавий

331. …над водами… Гебру…— У Фракії, улюблене місцеперебування Марса.

332] Марс гуркоче щитом, учиняючи битву, і гонить
333] Коней, ті ж швидше за Нота й Зефіра несуться по полю,—
334] Стогне, копитами бита, Фракії дальня країна,
335] Й божі супутники з чорним обличчям гасають навколо —
336] Жах, і Підступ, і Гнів. Отак же і Турн, запалившись,
337] Коней, паруючих потом, крізь січу жене по ворожих
338] Трупах, що смерть прийняли жалюгідну, і з глумом толочить.
339] Бистрі копита росою кривавою бризкають рясно,
340] Кров’ю просякнутий місять пісок у гонитві шаленій.
341] Смерті віддав він Стенела й Таміра із Фолем, ізблизька
342] Двох цих убивши, а третього здалека вцілив. Так само
343] З віддалі вбив двох Імбраса синів — і Лада, і Главка;
344] В Лікії виховав сам їх Імбрас, дав однакову зброю,
345] Чи то боротися пішими в битві, чи верхи з вітрами
346] Йти в перегони. Мчить в битву Евмед уже з другого боку,
347] В війнах славетний боєць, нащадок старого Долона;
348] Ймення по дідові мав він, по батькові силу і мужність.
349] Батько його, ішовши розвідником в табір данайський,
350] Повіз Пеліда за це зажадать в нагороду наваживсь;
351] Іншу за сміле бажання Тідід йому дав нагороду —
352] Більше ніколи йому не захочеться коней Ахілла.
353] Здалека Турн, його в чистім побачивши полі, відразу
354] З віддалі списом легким аж до нього досяг і затримав
355] Повіз двокінний; зіскакує він з колісниці, й підходить
356] До півживого — упав той на землю,— й ногою на шию
357] Став, і з правиці його вихоплює меч полум’яний,
358] Глибоко в горло вганяє і так промовляє до нього:
359] “Лежачи міряй, троянче, Гесперії ниви, що взяти
360] Мав ти війною! Така нагорода усім, що посміли
361] Збройно на мене напасти,— міста вони так закладають”.
362] Шле він йому в товариство Асбіта — пробив його списом,—
363] І Сібаріса, й Хлорея, й Дарета, за ним Терсілоха,
364] Далі й Тімета, що скинув з хребта його кінь норовистий.
365] Наче едонський Борей по глибинах Егейського моря
366] Гучно повіє, і там, де вітри напирають і хвилі
367] Котяться до узбережжя, а хмари тікають із неба,
368] Так перед Турном, куди б не звернувся, ряди відступають.
369] Гонить його й самого той розгін, так що спереду вітер,
370] Взустріч вдаряючи, чуб на шоломі йому розвіває.
371] Стерпіть такого розгону й навальної буйності тої
372] Довше не може Фегей, до повоза кинувсь, рукою
373] Правою кінську хапає вузду при запіненім роті
374] І завертає розігнані коні. Повис він на дишлі
375] Й тягнеться так, а спис його вістрям широким сягає,
376] Перебиває там панцир подвійний, де він відслонився,
377] Й дряпає тіло йому. Він же щит перед себе поставив,
378] Вийняв кинджал і кинувсь на ворога, щоб рятуватись.
379] Але як колесо й вісь у розгоні його зачепили
380] І стрімголов повалили на землю, то Турн, налетівши,
381] Голову поміж шоломом і верхнім панцира краєм
382] Легко мечем відрубав, на піску залишаючи тулуб.

383] В час той, як смерть розсівав над рівнинами Турн переможний,
384] Вірний Ахат, і Мнестей, і з ними Асканій Енея,
385] Кров’ю облитого, в табір приводять, а він за собою
386] Ноги заледве волік, підпираючись списом довжезним.
387] В люті стрілу він заломану пробує видобуть з рани
388] й просить, щоб, як тільки можна, скоріш подали йому поміч,
389] Щоб розтяли йому рану мечем і до глибу розкрили
390] Сховок стріли і щоб знову негайно пустили до бою.
391] Вже десь знайшовся Япіг, син Іаса, з усіх наймиліший
392] Фебові, й той, в превеликій до нього любові, умінням
393] Обдарував його радо своїм, давши дар віщування,
394] й гру на кіфарі, і стріли швидкі. Щоб продовжити далі
395] Батькові дні його віку останні, він вирішив силу
396] Зілля і вміння лікарське пізнати і тихій, без слави,
397] Праці віддатись. Еней, зіпершись на спис величезний,

396-397. …тихій, без слави, праці віддатись.— Медицині, про яку мало говорять. Римляни вважали медицину безславним заняттям. Лікарями були раби.

398] Стогнучи тяжко, стояв. Юнаки позбігались до нього,
399] Був біля нього й Іул посмутнілий. Але їхні сльози
400] Не зворушили його. А старець тим часом, напнувши
401] Й підперезавши свій плащ за звичаєм давнім пеонським,

401. …за звичаєм давнім пеонським…— за звичаєм божественного лікаря Пеона.

402] Довго рукою цілющою й Фебовим зіллям могутнім
403] Пильно трудивсь, і марно стрілу правицею в рані
404] Він ворушив, і сильними марно старався кліщами
405] Вістря вхопить — не щастило ніяк. Аполлон не схотів-бо
406] В поміч прийти. А в битві на полі чимраз жахливіше,
407] Ближче все й ближче нещастя, туман уже небо вкриває,
408] Видно вже вершників близько, і стріли густим уже градом
409] Сиплються в табір. Вже неба сягають розпачливі крики
410] Тих, що бороняться, й тих, що в завзятім бою загибають.

411] Врешті, Венера, зворушена горем таким надаремним
412] Сина свого, ясенець із крітської Іди зриває,

412. Ясенець, або діктамн — рослина з гори Дікти на Кріті, яка мала властивість видаляти з людського тіла сторонні предмети.

413] Що соковитим вкривається листям і цвітом багряним.
414] Знають те листя і дикі козулі, як стріли крилаті
415] Вб’ються в хребет їм. Венера його принесла, заховавши
416] В темній хмарині обличчя, й заправила в чаші блискучій
417] Воду цим зіллям таємно, щоб силу їй дать лікувальну,
418] Соків іще додала, і амброзії капель цілющих,
419] І панацеї, пахучої масті. Тією водою

419. Панацея — універсальний лікувальний засіб.

420] Рану, нічого не знаючи, миє Япіг довголітній.
421] Раптом весь біль із тіла зникає, й затрималась кров десь
422] В рані глибокій. Стріла без чиєїсь тоді допомоги
423] Йде за рукою й сама випадає. І знов йому давні
424] Сили вернулися. “Мужеві зброю чимшвидше подайте,
425] Чом стоїте так?” — гукає Япіг і завзяття до бою
426] Перший йому додає: “Не людська в тому сила, Енею,
427] І не лікарське уміння, й не руки мої тобі поміч
428] Цю подають; діє вища тут сила якась божественна
429] Й шле на ще більше тебе вона діло!” Він, жадібний бою,
430] Зараз литки в золоті наголінники сильно обвивши,
431] Ждати вже довше не хоче, вимахує списом. Як панцир
432] Був уже в нього на плечах і щит його звичний при боці,
433] В зброї увесь, він Асканія, щиро обнявши, голубить,
434] Палко цілує його з-під шолома і так промовляє:
435] “Доблесті, хлопче, і праці тяжкої від мене учися,
436] Щастя ж — від інших. Правиця моя у боях цих для тебе
437] Захистом буде і до нагород приведе до великих.
438] Запам’ятай же тепер,— як досягнеш дозрілого віку
439] Й приклади близьких згадаєш, і те хай в душі твоїй встане,
440] Що показав тобі батько Еней і Гектор, твій дядько”.
441] Так промовляє могутній герой і виходить із брами,
442] Й списом в руці потрясає великим; Антей із Мнестеєм
443] Тиснуться вслід, вся громада велика, лишаючи табір,
444] Струменем рине. Пил очі засліплює, бита ногами
445] Стогне земля. І побачив їх Турн, як навпроти із валу
446] Сходили; бачать авзонці, і трепет холодний пройняв їх
447] Аж до кісток. А найперша з латинів Ютурна, почувши
448] І розпізнавши той гул бойовий, стала з страху тікати.
449] Він же по полю, як вихор, летить і веде за собою
450] Чорну від куряви рать. Часом так до землі крізь сузір’я
451] Хмари ввірвуться, і йде хуртовина із повного моря
452] Прямо на сушу, і серце давно в хліборобів нещасних
453] Передчуває те все і щемить; а лихі буревії
454] Ліс вивертають і засіви стелють, все нищать довкола;
455] Шум перед тим ураганом вітри аж на берег доносять.
456] Так і ретейський вожай свій виводить загін на вороже

456. Ретейський вожай — Еней (від миса Ретей у Троаді).

457] Військо, що вийшло навпроти; ідуть вони муж коло мужа
458] В лавах густих. Тімбрей вбив мечем Озіріда страшного,
459] Вбив і Архета Мнестей, Епулона Ахат, а Уфента
460] Вбив Гіант; ще й Толумній загинув, віщун, той, що перший
461] Кинув свій спис у ряди ворогів. І жахливий до неба
462] Крик залунав; рутули, до втечі звернувшись на полі,
463] Так утікали, що курява встала за ними. Не хоче
464] Навіть тікаючих бити Еней, ні на тих нападати,
465] Що в рукопашну ідуть, ні на тих, що на віддалі спритно
466] Кидають списи; він тільки в цій куряві темній шукає
467] Турна, за ним лише стежить і з ним лиш боротись бажає.
468] Саме цього боячись героїня Ютурна найбільше,
469] Раптом Метіска, погонича Турна, додолу скидає,
470] Вирвавши віжки у нього, й лишає його, й коли з дишлем
471] Він покотився, сама його місце займає й керує,
472] Віжки хвилясті вхопивши до рук і узявши в Метіска
473] Голос, і вигляд, і зброю. Як ластівка чорна влітає
474] Десь на подвір’я велике господаря можного й пурха
475] Скрізь по високій світлиці, шукаючи корму скупого,
476] Щоб прокормити крикливе гніздо, й то в просторих щебече
477] Портиках, то над басейном,— так само Ютурна женеться
478] Кіньми поміж ворогами й на бистрій своїй колісниці
479] осе облітає й то тут, а то там тріумфуючим брата
480] Виявить, але до бою його допустити не хоче,
481] Лиш манівцями далеко літає. Еней же так само
482] З Другого боку зважає на витівки ті й не спускає
483] Мужа з очей, і його в розмаїтій рядів мішанині
484] Голосно кличе. І скільки на ворога оком не кидав
485] І перейнять на бігу не старався він коні крилаті,
486] Стільки ж і повіз вертала Ютурна. І що тут робити?
487] Лютість у серці даремно у нього кипить, і безладно
488] Журні думки в’ялять йому мозок. Мессап легконогий,
489] Випадком мавши в лівиці два списи, залізом окуті,
490] Раптом націливсь одним з них і в нього упевнено кинув.
491] Втримавсь Еней і, прикрившись щитом, схиливсь на коліно.
492] Спис, проте, в леті вершечок шолома відбив і відкраяв
493] Гребінь у воїна. Гнівом він зразу скипів, як угледів
494] Підступ довкола й побачив, що Турнові коні тікають
495] Із колісницею, й щиро взивав він до свідків, що згоду
496] Зламано,— і до Юпітера, й до вівтарів він звертався.
497] Врешті, до бою рушає в середину саму,— й сприяє
498] Марс йому в цім,— і страшну, без розбору, тоді різанину
499] Чинить і гніву своєму вже віжки цілком попускає.

500] Хто ж із богів ті страхіття мені оспіває, й жахливе
501] Кровопролиття, й загибель героїв по цілому полю,
502] Що заподіяв то Турн її сам, то володар троянський?
503] Але невже побажав ти, Юпітере, щоб між собою
504] Бились народи, що в вічному мирі їм жить подобало?
505] Довго не гаючись, з розмаху зразу ж рутула Сукрона —
506] Перший цей бій був, що тевкрам дозволив устояти в полі,—
507] Вдарив Еней поміж ребра, де смерть досягає найшвидше,
508] Й немилосердний свій меч заганяє в самісінькі груди.
509] Турн же Аміка скидає з коня, й, підійшовши, вбиває
510] Списом, а брата Діора мечем, і обом відтинає
511] Голови, й, кров’ю омиті, чіпляє обидві на повіз.
512] Той убиває Талона, й Таная, й героя Цетега,
513] Трьох їх кладе він в одному бою, ще й сумного Оніта,—
514] Це Ехіонів нащадок, а мати його — Перідія.
515] Цей убиває лікійських братів із землі Аполлона
516] І юнака, що даремно ненавидів війни, Менета,
517] Родом з Аркадії, а ремеслом було в нього рибальство
518] Над узбережжями рибної Лерни. Була там у нього
519] Вбога хатина, не знав він, сердешний, високих порогів,
520] Батько на найманім полі орав. Мов пожар, що огорне
521] Висохлий ліс з двох боків, і тріщить в нім галуззя лаврове,
522] Чи як в стремлінні швидкому з гірських верховин у долину
523] З клекотом спінені ріки біжать і на власній дорозі
524] Нищать усе і руйнують,— так само, з не меншим розгоном
525] Турн і Еней розгуляли