Думка

Хоч ти неначе в домовині,
Україно моя,
У серця дні, мов у святині,
Твій образ ношу я.

Тебе з душі глубин кохаю,
Твоє ж бо я дитя!
Ой, краю ж рідний — ти мій раю,
Де ж давна міць твоя?

Де ж подвиги князів блискучі?
Де сотні козаків?
Де отамани ті могучі?
Де думи кобзарів?

Чим більш в неволі тиЄ мій краю,
Тим більш мій сум росте,
Тим більш у горю потопаю.
Печаль мою грудь рве.

Щоби скоріш й тобі світило
Те сонечко з-за хмар,
Віддам життя, весь труд і силу,
Весь серця мого жар.