Думка

Стоять села. Вишневиї
Сади зеленіють,
Степом-полем, як в золоті,
Лани наші спіють.

І здається на ті села
З неба щастє ллється…
Чогож така думка чорна
Коло серця в’ється?

Подивлюся, Україно,
Подивлюся, Мамо,
Подивлю та й заплачу
Гіркими сльозами.

І подумаю: вернися
Велика Руїно,
Нехай ще раз попробує
Щастя Україна.

Нехай ще раз своє слово
Вимовлять гармати:
Може… нового Богдана
Породила Мати.

Не хотівби, Мамо, крові,
Пожежі, недолі,
Як би не так важко бачить
Братів у неволі.