Довгі

Ой де той вік, мій вік щасливий,
Веселий, ясний, гомінкий?
Вік молодечий, незрадливий,
Правдивий, дружбою святий?
Де вік, надіями багатий,
Як зіроньками небеса?
Безвинно

Люблю тебе, моя дружино,
Моя порадонько єдина!
Люблю тебе, як і колись,
Коли уперше ми зійшлись.
І враз, ми полум’ям кохання
Спалахнули, мов зоря рання,
І дух на легких

В басейні ріки Вілії на Тернопільщині, де береги тяглися вузькою стрічко між полями, проведено меліорацію…

Річко, ріко моя, Віліє,
де твої луки, лелеки?
Де твої очі глибокі,
що

До могили Мілетія Лахмана*
Крізь ожини, бур’ян, крізь чагар
Між горбочками стежечка ламана,
Як і доля (нестерпний тягар).

Через тридцять два роки
ось стрілися
З того

ПЕРША
Ніч.
Ходять містом дівочі мрії?
Ні.
То лист на алеях осінніх.
Міст.
Чий то крик у Дніпро плигнув?
Ні?
То місяць срібні дуги

3-тя частина збірки “Очі до очей”

ПЕРША
Блудили полем осінні ночі,
Несли тумани в пелені.
Блудили ночі,
Та й наврочили –
Запечалилося мені.

Так хотів би я знать:
Чи ще довго прожить
На цім світі мені доведеться?
І коли моя смерть –
Порадниця зла –
Склепить очі, у груді упреться?

Чую: серце болить,
Зотліва

У всякий час, у всяку пору
Люблю Вітчизну дорогу:
Степів її гладінь простору,
Громи й веселкову дугу.

Гірськи шпилі й ліси пахучі,
Красу ранкової зорі
І рік одвічні доли

Коли в ярмі стогнав кріпак
В лабетах царських посіпак,
Конало українське слово
В задусі темній і тісній,
Лиш в нашій пісні голосній
Зростали паростки здорові.

Коли

Бува, що серце біль ссе.
Розказуй людям не все.
Вони обдурять стократ,
І стежка дійде до ґрат.

Любив я слово і спів,
Жагою правди горів.
Добро, я мислив, творив

Оповідання у віршах

— Чи гукне котрий на мене?..
Розбудіть раненько, нене:
Нам до школи йти.
— Та навчання ж закінчили,
Набирайся, хлопче, сили —
В поле підеш

Вічний вогонь

Тополь зелені амплітуди
Розколихали небокрай.
Так глибоко,
Так вільно дишуть груди –
Душа заграла!
Приймаю Світ із деревами,
Із хмарами, водою із

Вічний вогонь

Заснути не дають слова,
Снуються в темряві, звучать.
Уже опухла голова,
Хоча слова, як всі слова,
Звичайнії слова:
РОСТУТЬ ДЕРЕВА-ДЕРЕВА…

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Пришерхло за ніч.
Хрусткі пелюстки ніжним дзвоном розсипались під каблуком.
Мати внесла відро молока, рожеве од

Пам’яті Т. Г. Шевченка

Діамант дорогий на дорозі лежав, –
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали

Свято веселеє нас привітало,
Свято, найбільш укохане в народі,
Будьмо ж веселі, журитися годі,
Набік лихеє, кого що спіткало, —
В святий вечір.
Будьмо веселі, всі клопоти

Посвящається С.Павленкові

I
Веселиться земля,
Зеленіють поля,
Розвилися гаї і дуброви;
Соловейко в садку
Тьохка пісню дзвінку;
Од квіток

Монолог у трьох сценах

Діється в Єфезі в 356 році до Р. X.
Дійова особа — Герострат

I

Як тихо ніч чудове покривало
Розкинула

Люде добрі! Пожалійте
Бідолашного піїту,
Що від горя, від наруги
За слізьми не бачить світу.
Розкажу вам все. Учора
Я зайшов собі в крамничку,
Щоб на вечір запастися

Округ сонця шлях широкий
В неоміряних краях, —
Там планета лічить роки,
Оббігаючи той шлях.

Споконвіку і довіку
Ходить колом без кінця,
Шлях без міри, вік без ліку
Їй