Довгі

1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні
2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.
3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла
4] Ушанувати та близ

Українська балада

Із альтани густої у тяжкім неспокої
Воєвода до замку вбігає,
У світлицю дружини громовицею рине,
Зазирнув і поблід він: немає!

Зупинився понуро,

(Про все потроху)

Змагайся за допомогою підкупів — і переможеш усіх.

Лесажів чорт, немов метіль,
Вночі промчався крізь покої,
Схопив мене і зніс на шпиль
Собору

Було б з’єднати долі нам,
Так, як на те заповідалось,
Я б жив не з горем пополам,
І серце б з розпачу не рвалось.

Хай знають всі мій кожен гріх,
Хай бачать вад моїх пучину,

Афіна, з’явившись уві сні Телемахові, спонукає його повернутися на батьківщину. Щедро винагороджений Менелаєм і Єленою, він разом з Пісістратом залишає Лакедемон. Нічліг у Діокла. На другий день,

Довгих літ нам веселих! —
Ми живем тільки раз.
Хай немарно цей келих
Вабить в юності нас.

Пускай чарку по кругу,
Випив першу — пий другу,
Хили повну до дна,
Несе

Річ Посполита Жаб на все болото здавна
Була шляхетською анархією славна.
Великі і малі Жабu
Там надто вільно вже велися:
Де хоч скакай, гуляй, ікрися,
Що хоч роби!
Аж

О Мати-Полько! Як у твого сина
В очах сіяє дар святий пророцтва,
Як появляє лагідна дитина
Поляків давніх горде благородство,

Як, занедбавши забавки пустії,
Він слухає співця

Одіссей, нагороджений щедро царем Алкіноєм, царицею Аретою і феаками, залишає з наближенням ночі їх острів. Він засинає. Тим часом корабель феакійський, швидко закінчивши своє плавання, досягає

Зважимо прах Ганнібала: скільки потягне фунтів грізний вождь?

Ювенал

Імператора Непота визнав сенат, італійці та людність провінції Галлії; гучно вславляли його моральні

Телемах іде до міста, наказавши Евмеєві провести туди і свого гостя. Зустрінутий радісно матір’ю і домашніми, він потім іде на площу й приводить звідти з собою Теоклімена. Пенелопа розпитує його

Якщо серед людського тлуму
В уяві блідне образ твій,
То в час самітності й задуми
Ти знов у світ приходиш мій.
І знов тоді у тиші строгій
Колишні я гортаю дні,
І тлумлений

І
Двоїсте в нас життя: є царство сну,
Межа між тим, що хибно називають
Життям і смертю. В сну є власний світ,
Безмежний обшир дійсності хисткої.
У розвитку своєму дишуть сни,

Прибувши до Італії, Еней висаджується біля міста Кум і в храмі Аполлона зустрічається з жрицею Сівіллою, яка віщує його долю. Він просить Сівіллу зробити так, щоб він побачився в підземному

Олесю-друже! Чим я віддячу
За твоїх щирих слів теплоту?
Я дар мій віщий в химерах трачу,
Які ж я лаври тобі сплету?

Ти, мов той сокіл в небесній сині,
Побачив гордий політ

1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що,

Вдалині від тебе не тужу, не плачу,
Розуму не трачу, як тебе побачу,
А проте, як часом довго не стріваю, –
Все чогось сумую, все когось шукаю.
I в журбі до серця підплива

Одіссей лягає спати в сінях; прокидається від ридань Пенелопи. Добрі прикмети, їдальню готують до учти. З’являється спочатку Евмей, потім Мелантій, який знову ображає Одіссея, і, нарешті,

Балада з поеми “Конрад Валленрод”

Селища маврів у тьмі, у руїні,
Гине їх люд в безпораді;
Борються досі гренадські твердині,
Але чума у Гренаді.
Лиш в Альпухарі,

П’ють, гуляють, люльки палять,
Танці, витівки, сваволя,
Мало корчми не розвалять, –
Ха-ха! Хі-хі! Гей же! Голя!

Пан Твардовський, взявшись в боки,
Кінець столу отаманить: