До Святого Миколая

Пробач мені, що я такий, як всі:
Скупий на ніжність і ласкаве слово,
Турбот і мук твоїх малий носій,
Хоч більше сили трачу на відмову.

Пробач за непокірливість і сум,
Наївну

(За Лесею Українкою “Оргія“)

— Антею, причаруй прегарне товариство —
В Душі скріпи слівце — ораторське есе!
І поезійне розпочато дійство —
Митець в польоті,

Сини мої,
важкий вам час надходить.
Що виверне з людини день новий?
Монарх небес
ще стягне свою подать,
як схибить сувимірок світовий […]
Не відаю, як судженість

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого

Птах уночі забивається до кімнати,
хоче вирватись, ріже повітря крилами,
не знаходить виходу, не дає себе упіймати,
сторожко завмирає, зібравшись із силами.

Я говорю: ну що ти,

Хай ніколи не застудиться твоє ніжне горло
й ніколи не обірвуться твої нічні співи.
Диявол стоятиме над тобою
з мідним солдатським горном,
зупиняючи тобі в узголів’ї грізні

Де б я не був, в далекій чужині,
А чи в своєму, дорогому краю,
Ти пам’ятай, що я в своїм житті,
Тебе люблю, одну повік кохаю.
Люблю, коли, у теплий, літній час,
Вечірня зірка

Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене

Скинув панцир дзвінкого бруку
На суху ялинову глицю,
Славу краєм веде за руку
(Ще в козацькій вінчавсь каплиці)
Шрами стін цих ще й досі свідчать,
Як іскрились шаблі

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Холодно й не холодно,
Дощ чи сніг,
Я тебе чекаю
Ніч у ніч.
Як біжиш з вечірніх лекцій
Сквериком,
Розганяєш синій страх

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Засумували очі проти ночі,
Все дивляться та дивляться в вікно.
Сніг сіється, мов хоче і не хоче,
І-за Дніпра натягує рядно.
Хтось,

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Дівчинка у білому платтячку
Стоїть на Земнім прузі,
Здалеку нагадує
Ніжну квітку на вулкані,
Ледь тріпоче платтячко на вітрі,

Вічний вогонь

А поле – поле
З синіми снігами,
Покрапане наївністю слідів.
І молодик над полем з ніжними рогами,
Мов маятник давно зупинених часів.
Посеред поля я з

Старий
Як страшно б’є метіль і завиває вітер!
Навряд, чи хто б посмів в таку негоду
Покинути село і теплу хату
І душу звірити сій лютій завірюсі!
А ми блукаєм

Вістря смерек
затулило млистям.
Блимає сонце
крізь тло хромате.
Вчуся в пташок
розмовляти з листям,
вчуся в дерев
самоту тримати.
Ниття цитринове,
аж ятраве,

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Якийсь заїжджий пижик
Підплив до сірого паркану:
-Сколько стоіт ето?
Товстенним пальцем в ліжник ткнув.

Із “Любов у трьох часах”

1
Ти наповнишся ущертно нею,
заколишешся у ритмі бедер,
що живитимуть твою надію
і глибитимуть твою потребу

покоритися чуттям і впасти
в

давши нам життя
чому не дав довічного живоття
давши нам себе
чому не виявив своєї плоті
кинувши несмертности зерно
чому нас душиш темрявою ночі
вивівши в красу
чому нам

Із “Молитви”

Ти тіло своє зломив
на хресті,
щоб роздерлося небо і нас
освітило надією.

Ти кров свою відділив
від плоті,
щоб обмити наші гріхи
й оголубити

Хто ти мені? То дощ, то листопад,
То пізній квіт, то приморозки ранні,
Жаданий берег в золотім тумані,
Дорога, що не вернеться назад.

Ти є мені. Й тебе мені немає.
Бо ти