Дев’ять

Із “Любов у трьох часах”

1
Як ніч прозріє і загляне
моноклем місяця з-під зір
до найтемніших місяць землі,
ти схочеш, щоб тебе кохала.

гарячим поглядом зманила,
занурила у карий зір,
щоб ти, наївний, мов хлопчина,
в дівочій сутності зотлів.

2

як ніч
моноклем місяця
проколює застиглі вулиці
ти бажаєш зануритися в неї
в її пестощі

мов хлопчина
триматися її тіла
тонкої дошки порятунку
тонучи
у смерть

3

Обличчя дівчини горіло піді мною, а збудожені рожеві соски проникали в серцевину крові. Її живіт мов сполоханий птах, бився об мої клуби, а ноги обтискали стан. Зворушений вечір розливав на наші спини ретину свого одного ока в синьому моноклі.

Подірявлена кулями ніч хилиталася зі скелі, а чорні ями в мурах нерухоміли, коли гестапо з перебитими хрестами, замість лиць, гупало підошвами по бруку й полювало між блідими стінами на тих, які зосталися живими. Коли їх витягали на поверхню, місяць застрявав їм в горлі, і не могли кричати у нелюдний світ.